ЄСПЛ висловився щодо зізнання в присутності "нав'язаного" адвоката

Наслідки поведінки співробітників поліції в перешкоджанні отримання захисником, обраним родиною заявника, доступу до нього були такими, що підірвали справедливість подальшого розгляду у кримінальній справі, оскільки первинні зізнавальні свідчення заявника були використані як доказ.

Такі висновки містяться в постанові Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі «Дворські проти Хорватії» (Dvorski v. Croatia, скарга N 25703/11) від 20 жовтня 2015.

Суд вважає достатньою мірою встановленим, що Г.М. був найнятий батьками заявника, що 14 березня 2007 року він неодноразово намагався домогтися зустрічі із заявником в поліцейський відділок Рієки і що поліцейські сказали йому піти, не повідомляючи заявника про те, що Г.М. приїхав побачитися з ним.

Отже, хоча формально заявник вибрав захисника М.Р. [колишнього начальника жупанської поліції], щоб той представляв його інтереси під час допиту в поліції, це не був інформований вибір, оскільки заявнику не було відомо, що інший захисник, найнятий його батьками, приїхав в поліцейський відділок, щоб побачитися з ним, можливо, з метою представлення його інтересів.

Застосовне національне право недвозначно передбачає, що захисник може бути найнятий самим підозрюваним або його родичами, в тому числі батьками <...>, [і] підозрюваний може усно підтвердити повноваження захисника на представлення його інтересів у процесі судочинства. Мета пункту 4 статті 62 Кримінально-процесуального кодексу, що

передбачає, що захисник може бути найнятий близькими родичами обвинуваченого, але обвинувачений може недвозначно відмовитися від послуг цього захисника, не може бути досягнута, якщо обвинувачений не поінформований про те, що його родичі найняли для нього захисника. Це в будь-якому разі покладало на поліцейських зобов'язання щонайменше повідомити заявника, що Г.М. приїхав в поліцейський відділок і що він був уповноважений його батьками представляти його інтереси.

Більше того, відповідно до протоколу дачі усних доказів слідчому судді від 15 березня 2007 року, наступного дня після [оформлення] затримання, заявник сказав [слідчому судді], що його захисником за вибором є Г.М. і що поліцейські відмовили йому в доступі до Г.М. Він також сказав, що не наймав М.Р. в якості свого захисника.

За таких обставин Суд не переконаний, що оскаржене обмеження можливості заявника доручити Г.М. представляти свої інтереси на початковій стадії допиту в поліції, до чого призвела поведінка поліцейських, мало під собою достатні підстави.

Як Суд уже зазначив, заявник не знав, що Г.М., найнятий його батьками, приїхав в поліцейський відділок, щоб побачитися з ним. Суд також зазначає, що заявник оскаржував те, що він охарактеризував як «нав'язування» йому захисника М.Р. під час допиту в поліції, спочатку при першій же зустрічі зі слідчим суддею, а потім і в ході всього розгляду. За таких обставин не можна стверджувати, що, підписавшись під наданням повноважень [М.Р.] і давши свідчення в поліції, заявник недвозначно відмовився, неявно або явно, від будь-якого гарантованого йому статтею 6 Конвенції права на представлення його інтересів захисником за своїм

інформованому вибором.

Суд в першу чергу відзначає, що свідчення заявника, дані в поліції, були використані для його засудження, нехай вони і не були основним доказом, на якому грунтувалось обвинувачення.

Заявник також ніколи не скаржився в процесі кримінального судочинства на те, що захисник М.Р. не надав йому адекватну юридичну допомогу.

Що стосується способу, яким М.Р. був обраний для представлення інтересів заявника, то Суд посилається тут на пункт 5 статті 177 Кримінально-процесуального кодексу, який вимагає, щоб в першу чергу заявнику була надана можливість найняти захисника за своїм власним вибором <...>. Тільки у випадку, якщо захисник, спочатку обраний підозрюваним, не може взяти участь у допиті в поліції протягом певного періоду часу, інший захисник повинен бути обраний зі списку чергових захисників, наданого уповноваженим співробітникам поліції жупанським відділенням Палати адвокатів Хорватії. Однак серед документів, представлених Суду, немає переконливих доказів того, чи була ця процедура дотримана у випадку заявника.

Точний час, коли заявник і М.Р. почали консультацію [наодинці], не вказано, так само як не представлено жодних пояснень того, чому ця інформація не відображена в протоколі допиту. <...> У вироку Жупанського суду в Рієці відзначено, що М.Р. прийшов до поліцейського відділку в 19:45, а допит почався в 20:10 <...> На думку Суду, який не висуває ніяких припущень щодо ефективності юридичної допомоги, наданої М.Р., цей період часу представляється відносно коротким, беручи до уваги обсяг і серйозність звинувачення, що включає три вбивства з обтяжуючими обставинами і додатково  збройне пограбування і підпал. У цьому контексті також повинні враховуватися вимоги підпункту «b» пункту 3 статті 6 Конвенції про те, що обвинуваченому повинні бути надані достатні час і можливості для підготовки свого захисту.

Г.М. був доступний для того, щоб надати допомогу заявнику, ще вранці, задовго до початку допиту, і був захисником, знайомим заявнику у попередній справі. Якби співробітники поліції повідомили йому про прихід Г.М. і він дійсно вибрав Г.М., щоб той представляв його інтереси, у заявника було б набагато більше часу, щоб підготуватися до допиту.

У зв'язку з цим Суд знову звертає увагу на важливість етапу розслідування для підготовки до провадження у справі в суді, оскільки докази, зібрані на цій стадії, визначають рамки, в яких справа розглядатиметься судом за пред'явленим кримінальним звинуваченням <...>, і підкреслює, що вже на цій стадії особі, якій пред'явлено кримінальне обвинувачення, повинна бути надана можливість звернутися за юридичною допомогою за власним вибором <...>. Справедливість судочинства вимагає, щоб обвинувачуваний міг отримати весь спектр послуг, у яких полягає юридична допомога. У зв'язку з цим адвокат повинен бути здатний забезпечити без обмежень основоположні аспекти захисту людини: обговорення справи, організація захисту, збирання доказів на користь обвинуваченого, підготовка до допиту, підтримка обвинуваченого, що знаходиться в біді, і перевірка умов утримання під вартою <...>.

Коли, як у цій справі, призначення або вибір підозрюваним захисника для представлення його інтересів, імовірно, вплинуло на дачу підозрюваним зізнань обвинувачених у самому початку розслідування у кримінальній справі або призвело до дачі таких свідчень, потрібен ретельнмй розгляд цього питання з боку влади, зокрема, національних судів. Однак, мотивування національних судів у цій справі в частині, що стосується оскарження заявником дотримання процедури отримання його показань в поліції, була далека від задовільної. Ні суд першої інстанції, ні слідчий суддя, ні будь-яка інша національна інстанція не вжили жодних кроків, щоб отримати докази від Г.М. або співробітників поліції в метою встановлення подій 14 березня 2007 року, які мають відношення до справи та що стосуються допиту заявника в поліції і пов'язаного з ним приходу Г.М. в поліцейську ділянку Рієки. Зокрема, національні суди не вжили ніякої реальної спроби навести підстави, що підтверджують або виправдовують їх рішення з погляду цінностей справедливого судового розгляду, втілених у статті 6 Конвенції.

За таких обставин, беручи до уваги цілі Конвенції, які полягають в тому, щоб захистити права, що є практичними та ефективними <...>, Суд не переконаний у тому, що у заявника була ефективна можливість оскаржити обставини, за яких М.Р. був обраний представляти його інтереси під час допиту в поліції.

Теоретично, якщо підозрюваний отримує допомогу кваліфікованого захисника, пов'язаного стандартами професійної етики, замість іншого захисника, якого він волів би призначити, то цього самого по собі недостатньо, щоб прийти до висновку, що весь судовий розгляд в цілому був несправедливим, із застереженням про відсутність доказів явної некомпетентності або упередженості <...>. У розглянутому випадку можна припустити, що в результаті поведінки співробітників поліції в перших же своїх свідченнях, даних поліції, замість мовчання, яке заявник міг зберегти,

він дав свідчення, які надалі були використані як доказ проти нього. Також важливо, що під час розслідування та наступного за ним судового розгляду заявник не спирався на свої зізнавальні свідчення, не рахуючи прохання про пом'якшення покарання, але скористався першою ж можливістю, що представилася йому перед слідчим суддею, щоб оскаржити процедуру отримання співробітниками поліції його свідчень < ...>. Хоча були й інші докази, що говорять проти нього, Суд не може проігнорувати значний можливий вплив його первісного зізнання на подальший розвиток впровадження по кримінальній справі проти нього. У результаті, на думку Суду, об'єктивні наслідки поведінки співробітників поліції в перешкоджанні отримання захисником, обраним родиною заявника, доступу до нього були такими, що вони підірвали справедливість подальшого розгляду у кримінальній справі, оскільки первинні зізнавальні свідчення заявника були використані як доказ.

Тому Суд приходить до висновку, що за обставин справи, що розглядається мало місце порушення пункту 1 та підпункту «c» пункту 3 статті 6 Конвенції.

europeancourt.ru