Таращанський районний суд Київської області

25 жовтня 2015, 14:27

Розірвання договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов’язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 9 вересня 2015 року №6-939цс15, текст якої публікує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

9 вересня 2015 року м.Київ №6-939цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — Сеніна Ю.Л.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Публічного акціонерного товариства «Мегабанк», треті особи: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Полтавського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Карнарук Наталія Віленівна, про визнання договору іпотеки припиненим, припинення обтяження нерухомого майна, зобов’язання повернути документи на предмет іпотеки; за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до Особи 6, треті

особи: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Полтавського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Карнарук Наталія Віленівна, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації за заявою публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про перегляд рішення Київського районного суду м.Харкова від 30.10.2014, рішення Апеляційного суду Харківської області від 14.01.2015 та ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3.03.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року Особа 6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29.03.2007 між ним і Відкритим акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», укладено кредитний договір №61/2007, згідно з яким він отримав кредит у сумі $130000 на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення коштів до 29.03.2017 зі сплатою 13% річних. У подальшому були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими збільшено розмір кредиту до $230000, а відсоткову ставку збільшено до 13,8% річних.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 29.03.2007 укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка, що розташовані за Адресою 1 та належать Особі 6 на праві приватної власності

18.09.2009 Ленінським районним судом м.Полтави постановлено заочне рішення,

яким за позовом ПАТ «Мегабанк» достроково розірвано кредитний договір від 29.03.2007 і стягнуто з Особи 6 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі $221419,61, що еквівалентно 1 млн 687 тис. 217 грн. 43 коп.

Позивач просив суд визнати договір іпотеки припиненим, припинити обтяження нерухомого майна, зобов’язати банк повернути йому всі наявні документи на предмет іпотеки.

У жовтні 2014 року ПАТ «Мегабанк» звернулося до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що банк має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі, а рішення суду про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором не звільняє Особу 6 від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє банк права погасити заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 30.10.2014 постановлено: визнати припиненим іпотечний договір, укладений 29.03.2007 між ПАТ «Мегабанк» таОсобою 6; зобов’язано ПАТ «Мегабанк» передати Особі 6 документи на предмет іпотеки; припинити обтяження нерухомого майна — будинку та земельної ділянки заАдресою 1, яке було накладене на підставі іпотечного договору від 29.03.2007 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Карнарук Н.В., та вилучити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. У задоволенні зустрічного позову ПАТ

«Мегабанк» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14.01.2015 рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні зустрічного позову банку, у цій частині постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні зустрічного позову у зв’язку з його необґрунтованістю; рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову Особи 6 залишено без змін.

Ухвалою ВСС від 3.03.2015 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Мегабанк» на ухвалені в справі судові рішення.

У поданій до ВС заяві ПАТ «Мегабанк» просить скасувати ухвалу ВСС від 3.03.2015 й постановити нове судове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: стст.1, 3, 17, 33 закону «Про іпотеку», стст.530, 598, 599, 653 Цивільного кодексу.

На підтвердження своїх доводів ПАТ «Мегабанк» надало копії ухвал ВСС від 8.10 та 24.12.2014.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявників, Судова палата у цивільних справах ВС вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.355 Цивільного процесуального кодексу заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового

застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 29.03.2007 між Особою 6 і ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», укладено кредитний договір №61/2007, за яким Особі 6 надано кредит у сумі $130000 на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення коштів до 29.03.2017 зі сплатою 13% річних. У подальшому були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими розмір кредиту збільшено до $230000, а відсоткову ставку збільшено до 13,8% річних.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між Особою 6 і ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», 29.03.2007 укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка, що розташовані за Адресою 1 й належать на праві приватної власності Особі 6.

18.09.2009 Ленінським районним судом м.Полтави постановлено заочне рішення, яким достроково розірвано кредитний договір від 29.03.2007, укладений між Особою 6 та ПАТ «Мегабанк», стягнуто з Особи 6 на

користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі $221419,61, що еквівалентно 1 млн 687 тис. 217 грн. 43 коп.

У жовтні 2014 року Особа 6 звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності щодо зустрічного позову ПАТ «Мегабанк», посилаючись на те, що оскільки банк довідався про порушення свого права 18.05.2009 — в день звернення до суду з позовом про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом, то строк позовної давності сплинув 19.05.2012, але банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише 8.10.2014.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовуОсоби 6 та відмову в задоволенні зустрічного позову ПАТ «Мегабанк», суд першої інстанції керувався тим, що зобов’язання сторін за кредитним договором припинилися 11.10.2009, у день набрання чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом, а тому зобов’язання Особи 6 за іпотечним договором припинені. Оскільки банк довідався про порушення свого права 18.05.2009 — в день звернення до суду з позовом про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом, а із зустрічним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся лише 8.10.2014, то ним пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог банку, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної

інстанції, виходив з того, що суд залишив поза увагою те, що норма ст.267 ЦК застосовується лише тоді, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права. У разі відсутності такого права або якщо воно ніким не порушене, у задоволенні позову необхідно відмовити не з причин пропуску позовної давності, а у зв’язку з необґрунтованістю самого позову. Суб’єктивне право звернення стягнення на предмет іпотеки банк утратив з моменту припинення основного зобов’язання — 11.10.2009, в день набрання чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом.

Проте в наданих для порівняння ухвалах ВСС суд дійшов таких правових висновків:

• в ухвалі від 8.10.2014 суд касаційної інстанції керувався тим, що розірвання кредитного договору не припиняє кредитні зобов’язання боржника, згідно з якими боржник зобов’язаний повернути суму кредиту, сплатити проценти та пеню за порушення строків виконання зобов’язання. Кредитне зобов’язання вважається припиненим з моменту виконання позичальником усіх обов’язків перед банком;

• в ухвалі від 24.12.2014 суд касаційної інстанції зазначив, що у разі розірвання кредитного договору в судовому порядку його дія припиняється на майбутнє. При цьому рішення про розірвання кредитного договору та про стягнення заборгованості не звільняє від обов’язку виконання зобов’язань, зокрема не позбавляє кредитора права на задоволення своїх законних вимог за рахунок іпотечного майна.

Отже, існує неоднакове застосування судом

касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема ст.17 закону «Про іпотеку», стст.599, 653 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Статтею 526 ЦК визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.598 ЦК зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.599 ЦК, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Законом «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі:

•припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону;

• набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

• визнання іпотечного договору недійсним;

• знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди);

• з інших підстав, передбачених законом (ст.17).

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з чч.3, 4 ст.653 ЦК, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов’язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов’язань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Отже, аналіз зазначених норм показує, що припинення зобов’язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов’язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.

Умовами укладеного 29 березня 2007 року міжОсобою 6 і ВАТ «Мегабанк» договору іпотеки встановлено, що договір закінчує свою дію з припиненням основного зобов’язання. Свої зобов’язання за кредитним договором Особа 6

не виконав.

Отже, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що зобов’язання сторін за іпотечним договором припинилися у зв’язку з набранням чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору.

У зв’язку з цим висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що банк утратив суб’єктивне право звернення до суду із зустрічним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з дня набрання чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору, є помилковим.

Не можна також визнати правильними висновки суду першої інстанції щодо спливу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вони супере-
чать нормам стст.257, 258. 599 ЦК, а також стст.12, 17 закону «Про іпотеку».

Відповідно до ст.360⁴ ЦПК Верховний Суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Ураховуючи викладене, рішення судів першої, апеляційної інстанцій та ухвала суду касаційної інстанції підлягають скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в позові Особи 6 щодо визнан-
ня договору іпотеки припиненим, припинення обтяження нерухомого майна, зобов’язання повернути документи на предмет іпотеки.

Ухвалені в справі судові рішення в частині позовних вимог ПАТ «Мегабанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації підлягають

скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не встановили усіх фактів, необхідних для правильного застосування ст.39 закону «Про іпотеку», якою визначено вимоги до рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також умов, за яких застосовується закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що не дозволяє Верховному Суду ухвалити нове рішення в цій частині.

Керуючись ст.360³ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПАТ «Мегабанк» задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 30.10.2014, Апеляційного суду Харківської області від 14.01.2015 та ухвалу ВСС від 3.03.2015 скасувати.

У задоволенні позову Особи 6 до ПАТ «Мегабанк» про визнання договору іпотеки припиненим, припинення обтяження нерухомого майна та зобов’язання повернути документи на предмет іпотеки відмовити.

Справу в частині позовних вимог ПАТ «Мегабанк» до Особи 6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК

Верховний Суд зробив висновок щодо підстав для припинення іпотеки