Перезавантаження судів по-українськи: відкладений старт

 За півтора року після Майдану жодного суддю за прийняття завідомо неправосудного рішення так і не було звільнено або покарано. І все тому, що судова система в Україні — організм із сильним імунітетом та провладним лобі. Навіть суддю районного масштабу звільнити й покарати набагато складніше, ніж народного депутата.

Про реформу судової системи в Україні говорять багато, але від слів до справи ніяк не перейдуть. А це ж була одна з перших вимог Революції гідності. Всі пам'ятають численні процеси у справах активістів, під час яких судді різних судів ставали на бік чинної влади і як під копірку писали рішення про заборони мирних зібрань, утримання в СІЗО, позбавлення водійських прав. Рівень довіри до служителів Феміди впав до найнижчого рівня в Європі - за різними оцінками до 7-11%. Про це рік тому говорив Президент Петро Порошенко, про це сьогодні знають народні депутати.

Які нині існують механізми для притягнення суддів часів Майдану до відповідальності і коли почнеться перезавантаження всього восьмитисячного суддівського корпусу?

Завести на суддю справу

Напередодні 2014 року Ігор Овдей, як і сотні киян, разом з Автомайданом поїхав провідувати тоді чинного президента Віктора Януковича в Межигір'ї. «Через кілька днів мене зупинила патрульна машина ДАІ, влаштувавши погоню з сиренами та мигалками, — розповідає Ігор. — Сказали, що в той день я порушив Правила дорожнього руху, показали рапорт даішника, склали протокол, забрали права. При цьому я помітив, що в рапорті зазначалися час і місце, де мене взагалі не було. У той час я був у Києві. Я міг це довести... Далі справа потрапила до суду. Суддя відмовився розглядати всі мої свідчення, позбавивши мене прав на півроку. Згодом Майдан переміг. Права мені повернули. Але я подав на всіх фігурантів своєї справи заяви про скоєння злочину. У тому числі й на суддю. Прокуратура відкрила справу, потім передала її до суду. Сьогодні суддю Києво-Святошинського райсуду Київської області Владислава Лисенка обвинувачують у винесенні завідомо неправомірного рішення».

«Суддя Владислав Вікторович Лисенко розглядав справу щодо автомайданівця, - говорить адвокат Овдея і член Адвокатської консультативної групи юристів, які представляють інтереси активістів Євромайдану, Роман Маселко. - Людину звинувачували в тому, що вона була у Нових Петрівцях о 12:00, у той час, як вона лише о 13:30 виїжджала з Києва. Чому є три свідки. У протоколі і рапорті були невідповідності та помилки. Вони вказували як мінімум на те, що суддя мав відправити справу на дооформлення. Але ні. Ми прийшли на суд, дали свідчення. Суддя до нас був дуже лояльним: слухав, вникав, радив. Ми навіть думали, що справу виграли. Але після почули рішення: позбавлення прав на шість місяців. Ми були в шоці. Через п'ять хвилин після оголошення рішення суддя покликав мене й каже, мовляв, вибач, я інакше не можу, якщо я цього не зроблю, мені підкинуть гроші і посадять. Я кажу: ви ж бачите, що людина невинна, якщо не можете виправдати - хоча б поверніть документи на дооформлення. На що суддя відповідає, що має порадитися з головою суду. Взяв два дні. Після чого все-таки підтвердив попереднє рішення».

Свідком розмови судді Лисенка та адвоката Маселка про неможливість ухвалити інше рішення був потерпілий. «Я особисто чув, як він говорив моєму захиснику після засідання, що у нього є завдання зверху — позбавляти таких, як я, прав, - згадує Ігор Овдей».

«Далі ми подали заяву про скоєння злочину до прокуратури, — продовжує Маселко. — Тривалий час нашу справу не розслідували. Про неї я навіть говорив особисто генеральному прокурору Віктору Шокіну. І от взялися. Незабаром потерпілому повідомляють, що закінчили розслідування і готуються передавати справу до суду. Він знайомиться з матеріалами, а в них, крім моїх свідчень та свідоцтв потерпілого, нічого немає. Слідчі навіть не допитали суддю та голову суду. До слова, у Києво-Святошинському суді є два судді Лисенка. Один — згаданий суддя, а другий — Володимир Васильович, голова суду. І лише ці двоє розглядали майданівські справи, яких було близько двадцяти. Я питаю: чому справу тільки проти одного відкрито, вони ж разом працювали? Але прокуратура зауваження проігнорувала і передала справу до суду. Ніхто не збирав доказову базу, чому суддя міг винести завідомо неправосудне рішення, не розглядав справу в комплексі. Щодо цього судді Лисенка було близько десяти епізодів. Є лише моє слово проти слова судді, який зараз, певна річ, усе заперечує. По-суті, прокуратура передала до суду сиру справу, приречену на провал. Але найцікавіше, що інший суддя — Лисенко Володимир Васильович — зараз розглядає справу судді Солом'янського суду міста Києва Кушнір, котра заарештувала активістів за перевезення шин. Як ви думаєте, чи може бути об'єктивним суддя, який сам є фігурантом кримінальних справ з приводу переслідування активістів. Ось так виходить — справу одного судді розслідують так, щоб вона розвалилася в суді. Справу іншого судді веде суддя, який сам незабаром може стати обвинувачуваним».

Важливо не лише назвати тих суддів, котрі приймали завідомо неправосудні рішення, а й показати тих людей, які давали вказівки так чинити.

«Зрозуміло, що всі судді працювали за однією схемою — за вказівкою зверху. Всі майданівські судді — ланки одного ланцюга, — продовжує Маселко. — Їхні справи треба розглядати в комплексі і в Управлінні спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури. Головне ж з'ясувати — хто давав вказівки. Є ж причина, з якої ні з того ні з сього всі судді раптом вирішили, що треба у всіх відбирати права або всіх затриманих активістів заарештовувати, коли в матеріалах справ була маса невідповідностей, порушень, які свідчили, що людина не скоїла інкримінований їй злочин. Для порівняння зараз ми бачимо, як працівника «Беркута», котрого підозрюють у вбивствах, відпускають під домашній арешт».

Звільнити за порушення присяги

Днями дисциплінарна секція Вищої ради юстиції (ВРЮ) рекомендувала внести клопотання до Верховної Ради щодо звільнення трьох суддів, які порушили присягу за часів Майдану. До цього подібні рішення було винесено ще стосовно двох десятків служителів Феміди. Всі вони грунтувалися на висновках Тимчасової спеціальної комісії (ТСК) з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Півтора року тому, у квітні 2014-го, набув чинності закон №1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Врешті-решт почала роботу спецкомісія з люстрації суддів - Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції. До її складу мали увійти по п'ять членів від Верховного суду, парламенту та Кабміну. Але було призначено лише десятьох осіб - парламент не делегував своїх представників. Проте комісія почала працювати і в такому форматі - кворум був. Доти, доки хтось з призначених не відмовився або не був відсторонений. У результаті не надто плідної роботи комісія встигла отримати заяви на понад три сотні суддів, встигла розглянути і зробити висновки стосовно 57 з них. Усіх їх було передано до Вищої ради юстиції. Потім термін повноважень ТСК закінчився - її створювали на рік.

Сьогодні у ВР є законопроект про продовження терміну дії ТСК. Але він заглох десь на рівні комітетів. Хоча виникає питання: чи є необхідність у продовженні її роботи? Адже практика показує, що справи суддів, щодо яких комісія зробила висновок, що вони порушили присягу, Вища рада юстиції відправляє на дорозгляд. Хоча при створенні ТСК усі думали, що ВРЮ просто затверджуватиме її рішення. Але цього не сталося.

Це показали перші засідання ВРЮ стосовно суддів Майдану. Рішення ради відправляти справи на доопрацювання розкритикувала глава департаменту з питань люстрації при Мін'юсті Тетяна Козаченко. Вона заявила, що Вища рада юстиції порушенням дисциплінарних справ проти суддів, причетних до процесів над активістами Євромайдану, затягує процес очищення судової влади.

Про це сьогодні говорить і голова Громадського люстраційного комітету Олександра Дрік. «В Україні відбувається контрреволюція, — вважає вона. — Ще до місцевих виборів у влади був план: завести до місцевих рад максимум лояльних до влади людей, у тому числі й колишніх регіоналів. Таким чином сформувавши провладні не лише парламент і Кабмін, а й ради на місцях. І доповнити їх максимально неторканою суддівської системою. Так у президентських руках опиняться підконтрольні йому всі три гілки влади. Тому не дивно, що зараз відбуваються показові акції з оновлення суддівського корпусу, які ні до чого не приводять — жодного суддю, з якого так голосно знімали недоторканність, не покарано, і їхні справи взагалі заглохли. Згадати хоча б справу судді Оксани Царевич. Такі акції розраховані на європейську громадськість, яка особливо не розбирається, кого, наприклад, заарештовує ГПУ, головне - відомство працює. Вибірковість вони оцінити не можуть. У чому тут небезпека? У тому, що цей процес, який почався у ВРЮ з розгляду висновків ТСК, не передбачався — вони повинні були лише затверджувати рекомендоване рішення. А вона почала заново розглядати всіх суддів. Тобто пішли за звичайною процедурою, за якою відбуваються зустрічі з суддями, спілкування, з'ясування якихось деталей. Такі дії не мають жодного відношення до закону про відновлення довіри до влади. І потім, якщо виноситься рішення про звільнення судді, а таке рішення в історії було лише одне, то судді його можуть оскаржувати. Тому коли ми ситуацію розглядаємо в такому широкому контексті, то все стає на свої місця».

«Так, у вівторок дисциплінарна сесія ВРЮ прийняла рішення відкрити дисциплінарне провадження щодо судді Вищого господарського суду Віктора Татькова за зверненням Мін'юсту, можливо, найбільшого корупціонера у суддівському корпусі. Але в контексті загальної ситуації ми розуміємо, що в найкращому випадку ВРЮ не знайде фактів порушення присяги, і все залишиться так, як є. Ми гаємо час. Це ж не перші рішення дисциплінарної секції про рекомендацію відкриття дисциплінарних проваджень. Результатів такої роботи немає. Все, що відбувається, — це нескінченний процес розгляду, перерозгляду. Такі дії практично неможливо проконтролювати, якщо тільки хтось конкретний не зацікавлений в історії окремого судді. Я можу припустити, що буде звільнено кількох суддів. Але їх має бути не кілька, а хоча б триста. І я вже не кажу, що в Україні вісім тисяч суддів. Якщо ми розглядатимемо кожного з них, то на це знадобиться 25 років. У мене ясне розуміння, що таким чином ми не доб'ємося цілковитого оновлення, якого хочемо», — доповнює Олександра Дрік.

Експерт наполягає: треба йти іншим шляхом — через Адміністрацію Президента, щоб звідти йшли адекватні зміни до Конституції щодо оновлення суддівського корпусу.

«Відсутність реального покарання хоча б тих суддів, які очевидно порушили присягу, лише посилює кругову поруку, котра завжди існувала в суддівському середовищі. Навіть чесні та порядні судді мовчки підтримують своїх заплямованих колег. Це вбиває ті крихти довіри до суддів, які ще залишилися в суспільстві», — упевнений юрист Роман Маселко.

Висновки Венеціанської комісії та плани вітчизняного Мін'юсту

Україна отримала висновки Венеціанської комісії. З одного боку, вона вказує на те, що одночасно замінити всіх суддів не можна. З іншого — говорить про можливість реформування за умови, що до конкурсу буде допущено всіх - і тих, хто обіймав посаду судді, і нових кандидатів. Побічно це дає надію на повне перезавантаження системи.

Міністр юстиції Павло Петренко вважає, що при проведенні суддівської реформи треба дотримуватися кількох принципів. Перший — знайти можливість сформувати цілком новий склад суддів. Для цього має бути внесено згадані зміни до Конституції. Другий — повинна змінитися структура судів. Це означає, що парламент має проголосувати відповідний закон. Сьогодні у нас чотири ланки судової системи: місцевий адміністративний суд, спеціалізована апеляція, Вищий адміністративний суд та Верховний суд. Петренко каже, що європейці вказують на складну систему і пропонують її спростити. У результаті в Україні можуть залишитися тільки місцеві суди, апеляційний і вищий, як єдина касаційна інстанція. Третій принцип, на думку, глави Мін'юсту, — відійти від звичної для України практики впливу влади на суддів. Тобто позбавити ВР та Президента права вирішувати, кого призначати на посади суддів.

Спікер Володимир Гройсман запропонував свій початковий шлях реформування: відповідно до Закону про право на справедливий суд провести публічно і якісно процедуру відбору 800 суддів на місця тих, хто зараз стоїть у черзі на звільнення, і призначення на посади безстроково. «Буде вже більш ніж 10% оновлення суддівського корпусу», - сказав він. Тим більше резерв в Україні є.

За власним бажанням

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Роман Брегей - один з тих небагатьох суддів, який упевнений, що в Україні має бути повне перезавантаження системи. Він прямо говорить: якщо суспільство не довіряє суддям, воно має право вимагати їх заміни. На його думку, судді, до яких у суспільства найбільше претензій, повинні розглянути можливість складання повноважень, бо якщо вони і вважають себе правими, то їхня поведінка вбиває віру у правосуддя. Суддя має піти, а потім доводити свою правоту. А ще судді не повинні чинити опір відкритим конкурсом, адже такі їхні дії розцінюватимуться як доказ непорядності. «Сьогодні є шанс побудувати державу і не повторювати події 2014 року», — говорить він.

«Суд, як старанний працівник, має довести суспільству, своєму роботодавцеві, що у останнього немає причин йому не довіряти, — упевнений Брегей. — Це можна було зробити протягом 2014-2015 років. Але цього не відбулося. В атмосфері тотальної недовіри, хоч би які рішення приймав суд, суспільство йому не довірятиме, оскільки не вірить у стійке одужання системи. А тому роботодавець має право прийняти рішення про оновлення працівників — усього судового корпусу. При цьому давши їм можливість взяти участь у конкурсах. Таким чином суспільство реалізує своє право мати незалежний суд, якому зможе довіряти. І це нормально. Візьмемо для прикладу сім'ю. Хіба може бути комфортним проживання подружжя, які одне одному не довіряють? Почуття недовіри знищує обох зсередини, завдає шкоди здоров'ю і породжує почуття нетерпимості. А цю проблему однозначно треба вирішувати. І вирішувати не словами, а справами. У нашому випадку судді повинні довести помилковість звинувачень суспільства, а суспільство дати шанс це довести».

Щоправда, кіровоградський суддя сумнівається, що закон про повне перезавантаження суддівської системи буде ухвалено незабаром: «Жодна влада не хоче мати незалежну судову владу. Така вимога має стати вимогою суспільства. Суспільство має так тиснути на владу, щоб у неї не було іншого вибору, як ухвалити закон. Скажу відверто, мені ніхто не погрожував ніколи, бо знають, що я сміятимусь, а це їх ще більше дратуватиме. Я теж слухав справу про заборону мітингу за часів Майдану. І результат був таким: люди протестували мирно, а влада забула дорогу до суду. Я відмовив у задоволенні позову, бо не можу людині заборонити говорити».

Рано чи пізно судді мають заговорити і розірвати кругову поруку. Ось взяти б, наприклад, суддю Ірину Мамонтову. Вона повинна заговорити. Можна з великою часткою ймовірності припустити, що колишня глава Оболонського районного суду Києва знає схему тиску на суддів під час Майдану. Взимку 2014-го вона була змушена залишити посаду, адже її підлеглі не кинули студентів Київського національного університету кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, обвинувачених в організації масових заворушень, до СІЗО, а відправили під домашній арешт. Зараз Мамонтова — член Вищої ради юстиції. І у своєму єдиному інтерв'ю вузькоспеціалізованому виданню вона заявила: «Я не приймала рішень щодо Майдану». Судді ж, вважає вона, «виносили рішення, керуючись своїм внутрішнім переконанням, я ні з ким із них не розмовляла, та й не могла цього робити». Нині слова суперечать її вчинку.

«Юристи Майдану просили ВРЮ провести розслідування факту звільнення Мамонтової, — говорить Маселко. — Навіть якщо забути про той момент, що вона написала заяву за власним бажанням, то звільнення відбулося занадто швидко. Кажуть, сама екс-голова Печерського районного суду Інна Отрош приїжджала забирати заяву про звільнення. Від дати написання до дати розгляду минуло два тижні, в той час, як зазвичай така процедура триває три-шість місяців. Я особисто написав заяву до ВРЮ з вимогою організувати перевірку, яким чином відбувалася процедура звільнення. Мені відповіли, що наразі рада не уповноважена цим займатися. Хоча насправді у ВРЮ є документи із цього звільнення, залишилися працівники, котрі можуть сказати, чи було звільнення за процедурою, чи існують якісь підстави вважати, що мав місце тиск».

«Я не бажаю, щоб суддя Владислав Лисенко провів решту життя у в'язниці, — повертається до розмови автомайданівець Ігор Овдей. — Мені вистачить того, якщо він більше не з'явиться в суді як суддя. Справедливість має перемогти».

Тетяна Катриченко, для АСН

Джерело: asn.in.ua