Реформа чи руйнація?

Порушення права навіть із найкращих міркувань ніколи не приводить до позитивного результату

Серед проектів змін до Конституції, направлених до Венеціанської комісії, був альтернативний документ, що передбачає звільнення всіх суддів. Ця авантюрна ідея не викликала достатньої критики. Хоча є загрозою не тільки для самих суддів, а й для держави в цілому. І ось чому.

Суб’єктивні твердження й об’єктивна довіра

23 жовтня Венеціанська комісія надала свій висновок щодо проектів судової реформи. Того ж дня під час українсько-німецького економічного форуму в Берліні Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк безапеляційно заявив, що нашій країні необхідно позбутися всіх 9000 корумпованих суддів. Те, як це твердження пов’язане з економічним форумом і чому очільник Уряду взяв на себе повноваження фактично звинувачувати в скоєнні злочинів усіх працюючих суддів і тим самим ганьбити свою країну, мабуть, залишиться риторичним запитанням.

Аналогічні думки висловлюють міністр юстиції та інші чиновники, які повинні розуміти небезпеку та протиправність таких закликів. Адже в кожному юридичному ВНЗ студенти з першого курсу знають про взаємодію гілок влади, систему стримувань і противаг. Відомим принципом незалежності судової влади є незмінюваність суддів. Але українські урядовці як представники виконавчої влади вважають за можливе активно втручатися в принципи судової реформи.

Мотивами радикальних ідей називаються низький рівень довіри населення до судової влади та нібито надзвичайна корумпованість суддів. Проте ніхто не проводив системного дослідження об’єктивності таких доводів.

Аналізував такі твердження Верховний Суд у відкритих зверненнях зборів суддів 13 лютого та 4 вересня 2015 року. Зокрема, зауважувалося, що місцеві суди щорічно розглядають близько 4 млн справ, з усієї кількості ухвалених рішень оскаржується близько 15%, а скасовується у вищих інстанціях майже 7%. Тобто законність 85% рішень не піддається сумніву.

Зверталась увага на те, що безпідставне, відверте й публічне шельмування судів та суддів — це дискредитація влади загалом, а не тільки судової. Проте ці звернення залишилися поза увагою громадськості та безвідповідальних політиків.

Кому заважають суди?

Судова влада завжди певною мірою «заважає» іншим гілкам влади саме через існування системи стримувань та противаг. Тому її досить часто піддають активній критиці, зокрема урядові структури. Так було і при попередніх урядах, коли саме суди ставали на захист прав громадян, гарантованих популістськими законами, які активно приймалися і так само активно не виконувалися. Можна нагадати масові позови літніх людей з вимогами про перерахунок пенсій, чорнобильців та матерів з дітьми, які вимагали передбачених законом соціальних виплат, і багато інших прикладів. Навряд чи вказані категорії населення довіряють Уряду більше, ніж судам.

Водночас судова влада, яка за своєю природою є консервативним інститутом, котрий не повинен піддаватися політичному впливу (в Україні хоча б номінально), служить стабілізуючим фактором, що не дозволяє надмірно розгойдувати основи державного устрою. Адже саме ВС свого часу правовим шляхом вирішив питання «помаранчевого» майдану. А Конституційний Суд неодноразово ставав на захист основоположних прав і свобод людини відповідно до європейських норм.

Проте кожна політична сила в України в останні роки намагалася проводити певні реформи у судовій сфері та одночасно тиснути на судову владу, прагнучи позбутися її контролю. Наприклад, Президент Віктор Ющенко хотів ліквідувати адміністративні суди, які не сподобалися йому своїми рішеннями, Прем’єр Юлія Тимошенко, піднявши заробітну плату суддям у 2005-му, одночасно заморозила її, через що у 2010 році суддя отримував менше, ніж робітник на заводі (при всій повазі до різних професій).

Але жоден з попередніх урядів не додумався зруйнувати судову систему повністю, як це пропонує А.Яценюк та деякі так звані активісти. Вони чомусь постійно порівнюють суди з патрульною поліцією, працівники якої підготовлені за 3 місяці незалежно від освіти.

До яких наслідків може призвести така реформа, неважко передбачити. У сучасній історії багато прикладів руйнації державних інституцій, коли це обгрунтовувалося добрими намірами. І вимоги зруйнувати судову систему шляхом звільнення всіх суддів є не що інше, як застосування методу «революційної доцільності».

До речі, доводи про можливість швидкого формування нового суддівського корпусу є очевидним лукавством. Достатньо пригадати, скільки місяців формується антикорупційне бюро та скільки часу обирається антикорупційний прокурор, які до цього часу так і не запрацювали.

Можливо, деякі відповіді на запитання щодо причин урядового тиску на судову владу містяться в заяві першого заступника міністра юстиції Наталії Севостьянової, яка на одному з телеканалів сказала: «Багато міністерств проводять різні зміни: нова поліція в МВС, Міністерство юстиції запускає он-лайн-сервіси, інші міністерства займаються дерегуляцією. Але все це нівелюється тим, що в нас корумпована судова система. З цього треба починати і замінити повністю всі 9000 суддів. І це однозначна позиція Уряду». Водночас вона додала, що необхідно конституційно визначити й законодавчо закріпити конкурсний підхід до добору нових суддів.

Чим можуть судді завадити дерегуляції або он-лайн-сервісам, напевне, знає лише сама чиновниця. Але саме з наведених висловів стає зрозумілим, що Уряд намагається перекласти на суддів провину за свої невдачі в проведенні реформ.

Популістський характер мають і гасла про «запровадження» системи добору нових суддів шляхом прозорого та відкритого конкурсу. Адже починаючи з 2010 року добір на посади суддів проводився за прозорим та відкритим конкурсом, в якому брали участь усі охочі і який відбувався під пильним наглядом численних представників ЗМІ та ОБСЄ. До речі, кілька сотень суддів, які пройшли цей конкурс, почали свою роботу лише після складення присяги 31 березня 2015 року. Так, у чому вони винні й коли встигли стати корумпованими?

Зразковий «правовий» підхід

Нарешті, остання ідея від спікера Володимира Гройсмана: до проведення реформи Верховна Рада не голосує за суддів, у яких закінчилися повноваження в межах п’ятирічного строку, а на їхні місця набирають нових, за конкурсом. Тобто замінимо тих суддів, які не з власної волі опинилися, як кажуть, не в той час і не в тому місці. Зразковий «правовий» підхід до судової реформи!

Цікаво, невже без найменших докорів сумління реформатори звільнятимуть суддів, які добросовісно та кваліфіковано виконували свою роботу? А також тих, хто працював у Криму та на Донбасі і, не заплямувавши своєї репутації, втративши там майно та домівки, продовжують чесно здійснювати правосуддя, ставши вимушеним переселенцем. За що їх будемо звільняти?

Шалений тиск на судову владу з боку її виконавчої та законодавчої гілок вже призводить до певних наслідків. Судді не в змозі об’єктивно та неупереджено розглядати справи, побоюючись репресій чи звільнення. Таке становище є прямою загрозою існуванню конституційного ладу та за певних умов створює небезпеку узурпації влади. І саме на це насамперед має звернути увагу суспільство, не беручи на віру гасла деяких «швидкореформаторів».

Судова реформа може бути послідовною й ефективною в разі запровадження таких механізмів суспільного контролю, які унеможливлять тиск та принизливе ставлення до судової влади, але водночас допоможуть виявляти та позбавлятися недобросовісних її представників. Такий підхід є більш складним, але дозволить дотримуватися принципу індивідуальної відповідальності й значно швидше поверне довіру до судової системи, на відміну від авантюрних закликів.

А наші реформатори мають розуміти головне: порушення права навіть із найкращих міркувань ніколи не приводить до позитивного результату.

ГЕННАДІЙ ЧЕКМЕНЬОВ, суддя Донецького окружного адміністративного суду

Джерело: zib.com.ua