Заступник голови ВРЮ, суддя ВАС Олексій Муравйов:

Олексій Муравйов: висновок судді може бути по суті правильний, але зроблений із численними процедурними недоліками, які викликають недовіру громадян

В останні місяці Вища рада юстиції «набрала обертів», і мало яке її засідання завершується без рішення про внесення подання щодо звільнення судді за порушення присяги. Проте, розглядаючи подібні скарги, члени Ради доходять протилежних висновків. Як наслідок, суддям не завжди вдається зрозуміти, які саме дії можуть стати підставою для дисциплінарної відповідальності. Для того щоб розібратись у цій ситуації, «ЗіБ» поспілкувався із заступником голови Вищої ради юстиції, суддею Вищого адмінсуду Олексієм МУРАВЙОВИМ.

«Ми не хочемо породжувати негативну практику на догоду певним політичним силам»

— Відповідно до закону «Про забезпечення права на справедливий суд» розгляд заяв і скарг, поданих до набрання ним чинності, здійснюється за законом «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подання відповідної заяви чи скарги. Водночас ВРЮ вирішила, що не має підстав розглядати скарги на суддів судів першої та другої інстанцій, і збирається передати їх ВККС. Чим обгрунтовується така позиція?

— Для того щоб зрозуміти особливість нашої діяльності, необхідно подивитися на статус ВРЮ. Чинний закон «Про Вищу раду юстиції» визначає її як «колегіальний, постійно діючий, незалежний орган, відповідальний за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність». Тут треба звернути увагу на необхідність прийняття рішень про дисциплінарну відповідальність саме «у межах своєї компетенції».

Також повноваження ВРЮ прописані у ст.131 Конституції, за якою Рада може вносити подання про призначення суддів або звільнення їх з посад, приймати рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності й здійснювати дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного та вищих спеціалізованих судів, розглядати скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Саме наявність норми щодо внесення подання про призначення суддів або звільнення їх з посад і дозволяла по-різному тлумачити це повноваження. На одному із засідань ми спілкувались із суддею Конституційного Суду у відставці Віктором Шишкіним, який був одним із авторів закону про ВРЮ. Він зазначив, що звільнення за порушення присяги розглядалось як особливий вид відповідальності судді, так звана конституційна відповідальність. Хоча вона прямо так ніде не називалась. Однак практика сформувалась саме таким чином.

До чого це призводило? ВРЮ мала право розглядати питання про звільнення за порушення присяги суддів усіх інстанцій. Водночас щодо представників місцевих та апеляційних судів ці питання могла розглядати Вища кваліфікаційна комісія суддів. Вже у чинному складі ВРЮ ми побачили, що одночасно одна й та ж скарга може розглядатись і нами, і кваліфкомісією. Це спричиняло те, що, наприклад ВРЮ вбачала всі підстави для висновку про порушення суддею присяги, а ВККС, уже розглянувши ці самі матеріали, приймала протилежне рішення.

Це ненормальна практика, яку критикували європейські експерти. До того ж є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», де так само вказувалось на цю проблему. Тому закон «Про забезпечення права на справедливий суд» розмежовує компетенцію двох органів.

Із самого початку нашої діяльності ми зайняли чітку позицію, відповідно до якої матеріали щодо відповідальності суддів судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються ВККС, щодо вищих і Верховного судів — ВРЮ. Таким чином, ми виконуємо міжнародні зобов’язання України.

Єдиний виняток — розгляд висновків ТСК і заяв, які надходитимуть з неї. Це викликано тим, що закон установлює спеціальну процедуру розгляду таких матеріалів.

— Колишній склад ВРЮ розглядав скарги щодо можливого порушення суддями присяги незалежно від строків учинення таких дій. Натомість тепер ВККС не може відкрити дисциплінарне провадження, якщо з часу вчинення проступку минуло 3 роки. Таким чином, суддів не вдасться притягнути до відповідальності.

— Позиція, котра існувала раніше щодо порушення присяги як особливого виду конституційної відповідальності, дозволяла робити висновок, що ВРЮ розглядає скарги незалежно не тільки від інстанції, в якій працює суддя, а й від строків давності.

Однак така практика також піддавалась критиці. В тій самій справі «Олександр Волков проти України» її було визнано неприйнятною. Та й у рекомендаціях Венеціанської комісії не лише щодо України неодноразово вказувалось на необхідність визначення чітких строків притягнення судді до відповідальності. З прийняттям закону «Про забезпечення права на справедливий суд» було усунуто цю прогалину й встановлено чіткий строк.

Ми ж в ситуації, яка склалась, не бачимо особливої проблеми. За загальною практикою, має застосовуватись той строк, який діяв на момент учинення правопорушення, якщо він більш м’який порівняно із нинішнім. Таким чином, якщо в діях судді вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, за який може бути накладено будь-яке стягнення, крім звільнення за порушення присяги, то має застосовуватися строк, котрий діяв на момент учинення цих дій — 6 місяців із часу виявлення, але не більше 1 року з моменту вчинення. Ці строки вже спливли. І те, розглядали б їх за новою чи старою процедурою, не мало б жодного значення.

Якщо ж мова йде про розгляд матеріалів, коли є підстави для висновку про порушення присяги. Ми сприймаємо позицію, що за старим законом не було строків притягнення до відповідальності в таких випадках. Проте в чинній редакції закону такий термін встановлено, і він становить 3 роки. Поява такого строку — більш сприятлива ситуація для судді, і тому на підставі ст.58 Конституції дія цих положень закону має поширюватись на старі проступки.

На наш погляд, таке тлумачення закону цілком виправдане. Навіть якби ми його не застосовували — його застосовували б суди під час оскаржень наших рішень. Тому ми не хочемо породжувати якусь негативну практику на догоду частині суспільства чи певним політичним силам.

«Рада не може оцінювати, чи правильно обрано запобіжний захід»

— Доводилося чути думку, що за рішеннями ТСК судді притягаються до відповідальності за ухвалення конкретних рішень. Водночас законодавство такої підстави для накладення санкцій не передбачає. На ваш погляд, чи відповідають такі заяви дійсності?

— Сама по собі процедура дисциплінарного провадження пов’язана з оцінкою поведінки судді. Чи в судовому процесі, чи поза ним. У будь-якому випадку, якщо йдеться про порушення суддею норм законодавства при прийнятті рішення, ми розглядаємо поведінку в контексті вчинення конкретних дій. Проте це не означає, що в провину судді ставиться прийняття того чи іншого рішення. Йдеться виключно про оцінку дій судді при вчиненні конкретних процесуальних дій.

Прикладом може бути порушення процесуальних строків розгляду справи. Ми дивимось, чи організував суддя свою діяльність таким чином, щоб розглянути справу в розумний строк. Водночас при оцінці його діяльності враховується також загальне навантаження, інші обставини, які могли вплинути на тривалість розгляду.

Те саме стосується аналізу дій судді під час розгляду справ, які відображені у матеріалах ТСК. Так, найбільш критично громадськістю сприймалось обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Рада не може оцінювати, чи правильно він був обраний. Проте ми можемо встановити, чи здійснював він правосуддя об’єктивно. Чи можуть його дії свідчити про те, що він діяв під тиском і про цей тиск не повідомив?

За те, що суддя виносив те чи інше рішення, відповідальність не настає. Прикладом цього можуть бути наші вердикти, в яких ми доходимо висновку про відсутність підстав для відповідальності, незважаючи на те що такі підстави побачила ТСК.

— За результатами розгляду висновків ТСК Рада ухвалила рішення щодо внесення подань про звільнення за порушення присяги стосовно кількох суддів, які підтримали подання прокуратури про взяття під варту учасників акцій протесту. Якщо закон передбачає можливість застосування такого запобіжного заходу, то в чому полягає порушення присяги?

— Рішення про взяття під варту — це результат, а ми досліджуємо, як суддя дійшов такого висновку. Висновок може бути по суті правильний, але зроблений з численними процедурними недоліками, які, власне, і викликають недовіру суспільства. Тобто поведінка судді не свідчила про те, що він діє об’єктивно, не є упередженим, застосовує принцип рівності сторін. Як це могло проявлятись? Наприклад, сторона подавала клопотання, які стосувалися суті спору, але суддя відхиляв їх без наведення мотивів.

Слід звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України». В ньому визначено, які вимоги ставляться до судді, зокрема при обранні запобіжного заходу. У Суді зазначили: термін «обгрунтована підозра» означає, що існують факти чи інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача у тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення. Ми якраз і звертаємо увагу на те, чи існують такі факти для об’єктивного спостерігача. Тобто чи зміг би пересічний громадянин без юридичної освіти зрозуміти, що суддя діяв незалежно, неупереджено, забезпечив принцип рівності сторін?Саме через цю призму ми і дивимося на розгляд матеріалів. А яке рішення ухвалив суддя — це вже наслідки.

До прикладу, розглянувши матеріали щодо позбавлення учасника «автомайдану» посвідчення водія, ми дійшли висновку, що там немає не тільки порушення присяги, а й жодного дисциплінарного проступку. Незважаючи на те що суддя позбавив особу посвідчення водія, він виконав всі процесуальні вимоги. І хоча особа, яка була притягнута до відповідальності, цього проступку не вчиняла, свій висновок суддя зробив на підставі сфальшованих доказів. Це не провина судді, його ввели в оману. І саме тому в громадянина, якого позбавили посвідчення, не було претензій до судді.

— Здається, те саме можемо сказати щодо багатьох справ учасників «автомайдану». Справи досить схожі, й у низці скарг ідеться про те, що докази були сфальшовані. Але в одних випадках ВРЮ вказує, що було порушення присяги, в інших — ні. В чому відмінність?

— В цій справі, про яку я говорив, суддя вжив усіх необхідних заходів для перевірки цих доказів. Він з власної ініціативи викликав свідків, уключаючи працівників міліції. В інших справах ми бачимо, що суддя навіть на вимогу захисника не викликав свідків. Тобто йдеться про ретельність перевірки, використання усіх процесуальних заходів.

«Через конкретне рішення могло бути дискредитовано професію»

— Якщо ж подивитися на скарги щодо взяття під варту. Які саме факти не враховують судді, що згодом може трактуватись як порушення присяги?

— Зараз важко однозначно про це сказати, адже розгляд справ ще триває. Ми планували за результатами розгляду матеріалів ТСК зробити певне узагальнення й за допомогою Національної школи суддів провести навчання, аби довести до відома законників, у чому ми як дисциплінарний орган бачимо недоліки.

Однак уже зараз можна сказати, що основне питання — це наявність обгрунтованої підозри. Вона має спиратись не лише на аргумент на зразок «я так бачу». Суддя повинен діяти у межах правового поля і виходити з певних доказів, їх оцінки. Ми мали випадок, коли в процесуальному документі суддя вказує, що робить висновок про доцільність узяття під варту, «виходячи з наявних у справі доказів». При цьому наявна суміш доказів, наведених обвинуваченням і захистом, а мотивів, як саме законник їх ураховував, немає.

Однак самостійно цей факт не може однозначно оцінюватися як порушення присяги. Такий висновок робиться на підставі сукупності різних факторів, ураховуються різні обставини. Так само враховуються пояснення потерпілих:як це на них вплинуло, чи змінило їхню долю.

— Як я помітив під час розгляду подібних скарг на дії суддів, члени ВРЮ звертають увагу на пом’якшувальні обставини: сімейний стан, наявність постійного місця роботи і проживання, позитивна характеристика, відсутність фактів притягнення до кримінальної відповідальності в минулому. Чи можна зробити висновок, що до судді недоцільно застосовувати запобіжний захід у вигляді взяття під варту в разі існування цих факторів?

— Ні. Ми не можемо зробити такий висновок і не маємо відповідної компетенції. Враховувати ці обставини — вимога закону. Ми перевіряємо, чи були вони враховані суддею. Врахування ж, на нашу думку, означає зазначення у процесуальному документі цих обставин і пояснень, яким чином вони вплинули на рішення. Якщо цього не було зроблено взагалі, є підстави зробити висновок, що суддя свого процесуального обов’язку не виконав.

Загальні рекомендації щодо розгляду матеріалів може дати лише пленум вищого спеціалізованого суду. Як їх застосовувати в кожному конкретному випадку, суддя визначає самостійно. Якщо законник навів об’єктивні причини, чому він не врахував таких обставин, — ми не можемо ставити це йому в провину, адже це і є компетенція судді, в яку ніхто не може втручатись.

— Ви вже згадували про випадки, коли на засідання ВРЮ приходили особи, які постраждали від судового рішення. На вашу думку, їхні заяви повинні мати значення для членів Ради, чи слід зважати лише на обставини справи?

— Ми враховуємо всі обставини: як об’єктивну складову правопорушення, так і наслідки, які воно потягло за собою. Це, до речі, одна з вимог міжнародних експертів. Коли вони говорять про звільнення судді з посади, то пропонують враховувати наявність тяжких наслідків. При цьому ми беремо до уваги такі наслідки не тільки щодо особи, стосовно якої було винесене незаконне рішення, а й суспільства в цілому. Тобто через конкретне рішення могло бути дискредитовано професію, у громадян виникла недовіра до суддів.

Водночас, як відзначали і ТСК, і Генпрокуратура, участь осіб, котрі постраждали внаслідок розгляду таких справ, досить низька. І нині ми бачимо, що до ТСК частіше звертались не вони, а інші особи: громадські діячі, адвокати, а також представники прокуратури.

Ми викликаємо потерпілих, але, як правило, на засідання ВРЮ вони не з’являються. А серед тих, хто приходить, багато не хочуть, щоб суддю було звільнено. Вони розуміють, що суддя міг перебувати під впливом обставин. Є протилежні заяви громадян. Проте позиція цих осіб для нас не є вирішальною, ми враховуємо всі обставини в сукупності.

— Під час одного із засідань Раді не вистачило лише одного голосу для внесення подання про звільнення судді за порушення присяги: «за» проголосували 10 осіб, а 3 — «проти». Чи можна сказати, що у ВРЮ сформувалась внутрішня опозиція, яка намагається не допустити масового звільнення суддів за розгляд «майданних» справ?

— У ВРЮ немає ні більшості, ні опозиції. Кожен матеріал розглядається окремо і висловлюються позиції як в один бік, так і в інший. Час, упродовж якого ми перебуваємо в нарадчій кімнаті, подекуди сягає 2-х годин. Це вказує на те, що обговорення йде дуже активно. На жаль, виходячи з таємниці нарадчої кімнати, я не можу розповісти детальніше, проте пишаюсь тим, як відбувається ця робота. Висновок члена Ради і ТСК є лише відправною точкою для активного й подекуди емоційного обговорення.

Не можна сказати, що є якась опозиція, адже член ВРЮ, котрий в одному випадку підтримував висновок ТСК, в іншому може заперечувати проти нього. І саме згаданий вами випадок указує на те, що немає якоїсь усталеної практики Ради. Траплялося, що рішення приймалися одностайно, подекуди — більшістю голосів.

Випадок, коли для звільнення судді не вистачило одного голосу, говорить про те, що в Раді виникають труднощі із кворумом. Члени ВРЮ, котрі входять до неї за посадою, беруть участь у засіданнях нечасто. І якби на той момент нас було в залі не 14, а 16, то результат голосування міг би бути іншим.

«Рада опинилась між молотом та ковадлом»

— Відповідно до закону «Про очищення влади» члени минулого складу ВРЮ мають бути звільнені з посад суддів. Мін’юст уже почав уносити відповідні подання. На вашу думку, чи є підстави звільняти суддів виключно за те, що вони обіймали ту чи іншу посаду? Адже факти їхніх зловживань чи порушень не тільки не доведені, а й ніким навіть не доводяться?

— Встановлення підстав відповідальності суддів віднесено до компетенції Верховної Ради, а ВРЮ у цьому випадку виступає як правозастосовчий орган. Ми не можемо сприймати закон, який нам подобається чи не подобається. Законодавець, мабуть, знав, навіщо він пише ці норми, які були його мотиви.

Як мені відомо, норми закону піддавались критиці європейських експертів. Є інформація, що Мін’юст пропонує виключити ці положення, окремі нардепи так само ініціюють такі зміни. Однак наразі закон залишається в чинній редакції, і ми змушені його застосовувати.

— Ці норми закону є предметом розгляду Конституційного Суду. Чому ВРЮ вирішила не чекати його рішення й почала розгляд звернень?

— Ми маємо певну процедуру, і накопичувати справи, не розглядаючи їх, було б недоцільно. До речі, зараз у провадженні ВАС перебуває позов щодо бездіяльності ВРЮ, оскільки ми не можемо розглянути деякі категорії справ. Тому Рада опинилась між молотом та ковадлом: з одного боку, нас звинувачують у тому, що ми поспішаємо, а з другого — що нічого не робимо.

Якщо говорити про подання щодо невідповідності суддів вимогам несумісності, то ми мали відкрити справу, перевірити обставини, зібрати документи. З Мін’юсту ж нам надходить лише півтори сторінки подання й одна сторінка копії листа голови суду, що особа або не подала заяву, або підлягає перевірці. Нам же потрібно зібрати інформацію, яка характеризує суддю, кадрову документацію, пересвідчитись у наявності обставин, які містяться в листі. Все це потребує часу.

Чекати ж, що норми закону втратять чинність, недоцільно. Можливо, дійсно парламент виключить їх, можливо, висловиться КС. Проте в нас немає якоїсь очевидно передбачуваної інформації, яким буде рішення КС. Тому не розглядати ці питання, очікуючи рішення єдиного органу конституційної юрисдикції, ми не можемо.

— Коли ви обирались до ВРЮ, закон «Про очищення влади» вже було прийнято. Чи не було у зв’язку із цим у вас побоювань, що законодавець згодом може ухвалити подібний закон вже стосовно нового складу ВРЮ?

— Щодо цього ніяких побоювань не було. Наш законодавець може прийняти будь-що, зокрема вирішити звільнити всіх суддів.

Думка, яка існує в суспільстві про те, що члени ВРЮ тремтять за свої крісла, не відповідає дійсності. Та й багато суддів нині готові подати у відставку, якщо б їм було забезпечено ті ж умови, які діяли до внесення змін. Однак люди, котрі понад 20 років пропрацювали на посадах, розраховують, що держава віддасть те, що гарантовано законом.

Яким же чином законодавець вирішить у майбутньому, чи визнає нашу роботу невідповідною — хай це залишається на його розсуд. Ми ж працюємо сумлінно, відповідно до закону та внутрішнього переконання.

— Якщо судді будуть звільнені відповідно до закону «Про очищення влади», вони, напевно, скористаються можливістю звернутися до ВАС, а згодом і до Європейського суду з прав людини. Чи бачите ви перспективи в таких зверненнях?

— Думаю, цією нагодою можуть скористатись не тільки ті судді, котрі підпадають під дію закону «Про очищення влади», а й ті, яких притягнуто до відповідальності за законом про відновлення довіри або за звичайною процедурою.

Оцінювати процедуру досить важко, адже кожен матеріал має свої особливості. До того ж мають значення позовні вимоги, підстави. Тому сказати наперед, якою буде думка ВАС, неможливо.

Певні недоліки законодавства дійсно мають місце, але Венеціанська комісія відзначала, що з урахуванням ситуації, яка склалась у нашій державі, можливе застосування надзвичайних заходів. Тому якщо недоліки і виявлятимуться, сподіваюсь, вони будуть враховані у сукупності з іншими фактами.

ОЛЕКСІЙ ПИСАРЕВ