Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Норми закону №1304-VII, який набрав чинності після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для його скасування. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 16 вересня 2015 року №6-284цс15, текст якого публікує "Закон і Бізнес".
<!--[if !supportLineBreakNewLine]-->
<!--[endif]-->
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
9 вересня 2015 року м.Київ №6-714цс15
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
розглянувши на засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до Особи 1, Особи 2, Особи 3, Особи 4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про перегляд Верховним Судом ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3.12.2014,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2012 року ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що
10.02.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Фінанси та кредит», і Особою 1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі $25000 зі сплатою 12% річних за користування кредитними коштами та строком повернення кредиту — 10.02.2013.
Того ж дня для забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та відповідачами було укладено іпотечний договір, за умовами якого останні передали банку в іпотеку двокімнатну квартиру заАдресою 1.
Рішенням Рівненського міського суду від 2.11.2010 у справі за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до Особи 1 про стягнення заборгованості було ухвалено стягнути з Особи 1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 113 тис. 12 грн. 40 коп. Однак це судове рішення виконано не було, заборгованість стягнута не була.
9.07.2012 відповідачам направлено вимогу про добровільне виселення з квартири, зняття з реєстраційного обліку та передачу банку відповідних правовстановлюючих документів на квартиру.
У зв’язку з подальшим невиконанням позичальником умов кредитного договору загальна сума заборгованості останнього перед банком станом на 9.07.2012 складала 405 тис. 320 грн.
Уважаючи, що за умовами іпотечного договору іпотекодавці є майновими поручителямиОсоби 1 і повинні відповідати своїм майном за невиконання зобов’язань за кредитним
договором, позивач просив: звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності, — незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити відповідачів із зазначеної квартири.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 8.10.2012 позов задоволено в повному обсязі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 26.09.2014 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 3.12.2014 касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У заяві ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про перегляд судового рішення порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали й прийняття нового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу у редакції, що діяла до набрання чинності законом від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС:
• від 1.10.2014 у справі за позовом ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» до фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (№6-29183св14);
• від 15.10.2014 у справі за позовом ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» до фізичної особи про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (№6-25700св14);
• від 10.12.2014 у справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до фізичної особи, третя особа — орган опіки та піклування Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки (№6-28900св14);
• від 4.02.2015 у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до фізичної особи, третя особа — орган опіки та піклування Солом’янської районної в м.Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки
(№6-45259св14);
• від 26.01.2015 у справі за позовом ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення
на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку; за зустрічними позовами фізичних осіб до ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору і припиненим договору іпотеки (№6-43235зп14).
Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах №6-29183св14, №6-25700св14, №6-28900св14, №6-45259св14 суд касаційної інстанції в першому випадку (у справі №6-29183св14) скасував рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову та направив справу на новий розгляд, а в інших випадках залишив без змін судові рішення інших інстанцій про задоволення позову. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що сам по собі закон №1304-VII не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд не міг його застосувати, оскільки його не існувало, натомість суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке діяло на час його ухвалення.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що на момент перегляду справи в апеляційному порядку 7.06.2014 набрав чинності закон №1304-VII, згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужений.
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування зазначених норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є
однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях у справах №6-29183св14, №6-25700св14, №6-28900св14, №6-45259св14.
За змістом п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №192-VIII заяви про перегляд Верховним Судом рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.33 та чч.1, 2 ст.39 закону №898-ІV передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса
або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Саме із зазначених норм закону №898-ІV та положень іпотечного договору, відповідно до яких іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання терміну виконання позичальником забезпечених іпотекою зобов’язань вони не будуть виконані, виходив суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
7.06.2014 набув чинності закон №1304-VII, згідно з пп.1 п.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 закону «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 закону «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами — резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку.
За змістом ст.58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну
відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду від 9.02.99 №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Водночас Конституція передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Проте мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
У ч.1 ст.303 ЦПК встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачено ст.309 ЦПК, проте апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, не зазначив, на яку саме з цих підстав він посилається.
Норми закону №1304-VII, який набрав чинності 7.06.2014, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії закону №1304-VІІ.
Крім того, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.01.2015 у справі №6-43235зп14 постановлена не в касаційному порядку (гл.2 розд.V ЦПК), а в порядку перегляду судових рішень (гл.3 розд.V ЦПК), а тому вона не може бути прикладом наявності передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього кодексу підстави подання заяви про перегляд судових рішень.
Ураховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах ВС встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК (в редакції, що діяла до набрання чинності законом №192-VIII), — неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1 та 2 ст.3604 ЦПК (в редакції, що діяла до набрання чинності законом №192-VIII), Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 3.12.2014 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
