Олег Полюхович: «Про суди погано кажуть ті, хто ніколи там не був»

Судитися – справа невдячна і малоприємна, проте багатьом судитися доводиться. А як воно – судитися? Що з тих страшилок про суд, якими нас часто лякають великі чи дрібні політики й активісти, правда, а що правдою тільки здається? Про це ми говорили з головою Апеляційного суду Рівненської області Олегом ПОЛЮХОВИЧЕМ напередодні професійного свята суддів.

– Олегу Івановичу, скажіть насамперед про таке: якщо справа потрапляє до апеляційного суду, то чи завжди це свідчить про те, що перша інстанція допустила брак і прийняла неправомірне рішення?

– Вважаю, що ні. Якщо те чи інше рішення оскаржується, це не обов’язково означає, що суддя допустився помилки. Наш суд розглядає цивільні, кримінальні справи і справи про притягнення до адмінвідповідальності. Дуже невелика частина цих справ завершується укладанням мирових угод. І якщо рішення винесено не на користь сторони чи особа вважає, що винесено занадто суворий вирок, вона подає скаргу.

15 грудня День працівників суду в Рівному відзначатимуть 6 судів: 3 – загальної юрисдикції, апеляційний, міський та районний, і 3 спеціалізовані – 2 господарські та адміністративний.

Не буває в нашій роботі такого, щоб усі були задоволені. З усієї маси людей, які судяться, відпадає лише відсотків десять таких, які порозумілись і уклали мирову угоду. Разом з тим, з тих решти 90 відсотків справ в апеляційному порядку оскаржується лише десята частина. Це показник по державі загалом. А в нашій області він ще нижчий: оскаржується сім-вісім відсотків рішень від загальної кількості справ. Торік місцеві суди області розглянули понад 64 тисячі справ. З них було оскаржено до апеляційної інстанції 4028.

– Раз апеляційна інстанція змінила рішення місцевого суду, то чи свідчить це про те, що в першій судовій ланці суддя допустив брак?

– Не обов’язково. На прийняття таких рішень часто впливає відсутність єдиної судової практики і, на жаль, нечітке законодавство. 

– Який відсоток рішень судів нижчих інстанцій в апеляційному суді буває змінено? Як у цьому плані виглядає Рівненський міський суд? Бо часто в середовищі адвокатів, правозахисників Рівненський міський суд порівнюють з Печерським судом Києва…

– Варто пояснити, чому, коли йдеться про Україну, називають Печерський суд Києва, а коли мова про Рівненську область, то Рівненський міський суд. Усе тому, що на території Печерського району Києва розташовані представництва всіх правоохоронних органів. Тут і слідчі управління, і прокуратура, і СБУ. 

А законодавство виписане так, що ці структури повинні звертатися зі своїми клопотаннями за місцем своєї «прописки». Отож коли їхня юридична адреса в Печерському районі, то вони й мусять звертатись до Печерського районного суду. Тому всі резонансні скандальні справи й розглядаються Печерським районним судом.

Так само і в нашій області. Управління національної поліції, головне слідче управління, Служба безпеки – всі головні інстанції цих структур у нашій області розташовані тут, у Рівному, то й звертаються вони до міського суду. Якщо порівнювати показники цього суду з іншими, то картина така: у першому півріччі цього року нами скасовано приблизно 44 відсотки від загальної кількості переглянутих судових рішень. Для Рівненського міського суду цей показник становить 45,9 відсотка, це трішки більше, ніж середній рівень по області.

– Припустімо, суддя ухвалив рішення, яке абсолютно очевидно суперечить закону, і апеляційна інстанція його відмінила. То чи є це підставою, щоб розбиратися з кваліфікацією судді, з доцільністю його роботи на цій посаді? 

– У Законі «Про судоустрій і статус суддів» такої підстави, як притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за прийняте ним рішення, яке в подальшому було скасоване, немає. У Кримінальному кодексі тим часом є стаття 375 про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за винесення завідомо неправосудних рішень. Але ж аби застосувати цю статтю, потрібно довести умисел, що суддя виніс рішення, яке суперечить закону, навмисно.

Українці стали більше судитися. На початку незалежності в Рівненському апеляційному суді перебувало у провадженні всього 1167 справ на рік. У 2014 році їхня кількість сягнула 4028. А на розгляді в місцевих судах торік перебували 64 378 справ! Проте й суддів стало більше. За роки незалежності їхня кількість тільки в Апеляційному суді Рівненської області зросла з 11 до 33.

У нашій апеляційній інстанції були випадки, коли колегія апеляційного суду (адже ми розглядаємо справи не одноосібно, а колегіально) мусила реагувати на певні порушення, допущені в судах першої інстанції. Наприклад, коли йшлось про порушення розумних строків розгляду справи. Деколи, коли в рамках трудових спорів йдеться про поновлення на роботі, законодавець узагалі вказує, що рішення, яке ще навіть не стало чинним, має виконуватися з моменту проголошення. Та коли судді місцевих судів надсилають нам до апеляційної інстанції ці рішення невчасно або порушують розумні строки розгляду, то ми повинні реагувати.

– Якими є ці розумні строки?

– Чіткої градації нема, бо кожен випадок – особливий. Якщо це кримінальна справа, то суддя має оцінити її обсяг, кількість томів, епізодів, свідків. Якщо це всього два томи, одна особа і два епізоди, то можна ставити питання, чому така справа розглядається роками. Значить, суддя допускає помилки чи не може організувати свою роботу як слід, щоб не порушувати ці розумні строки. Зрештою, така робота судді викликає нарікання сторін процесу, а особливо, коли це кримінальна справа, по якій особа перебуває за гратами. Які там умови, відомо: нема ні кондиціонерів, ні 5-разового харчування. 

– А коли після цього буде виправдальний вирок, то виходить, що людина дарма страждала…

– Тому я завжди кажу з цього приводу, що судочинство треба здійснювати ефективно і якісно. 

– Але хіба це завжди залежить від судді? Адже можуть склепати і подати до суду вже неякісну справу…

– У нас, на жаль, далі живуть і працюють по-старому й адвокати, і, особливо, прокурори. Вони забувають про принцип змагальності. Судді сьогодні повинні бути не активними, а пасивними учасниками процесу. Є одна сторона і є друга – як у цивільній, так і в кримінальній справі. У цивільній позивач, умовно, каже: «У мене позовна вимога така, а докази цього – такі». А відповідач це спростовує: «Це не так, а отак».

Так само і в кримінальних справах. Прокурор оголосив про підозру, зібрали докази, прийшли до суду і пред’являють ті докази на підтвердження звинувачення підсудного. Сторона захисту це заперечує, подає власні докази. Так має бути.

Проте сторони досі живуть за старими мірками. Вони вважають, що суд сам повинен вишукувати докази, які необхідно зібрати. У старому КПК була норма про направлення справи на додаткове розслідування. Ми тепер можемо або засудити особу, якщо для цього є достатні докази, або виправдати, коли таких доказів нема. 

– Тобто неякісна робота правоохоронних органів тепер на руку злочинцю?

– Однозначно. Бо судді не вправі давати слідчим якісь вказівки чи займатися добуванням тих доказів, які допоможуть засудити особу. Ми беремо до уваги тільки те, що нам принесли у справі чи подали в судовому засіданні. 

– Як ви реагуєте на постійні звинувачення суддів у корумпованості? Чи справедливою вважаєте ту обставину, що серед найбільш корумпованих в Україні сфер постійно називають суд?

– Корупція в судовій системі, і не тільки в ній, на жаль, була, є і буде. Як би ми того не хотіли. Це ганебне явище існує і в більш розвинутих країнах, ніж наша. Судді не можуть бути абстрагованими від суспільства. Яке суспільство – такий і суд. Проте я переконаний, що той рівень корумпованості суддів, який нав’язується суспільству, в тому числі й представниками ЗМІ, суттєво перебільшується.

Дуже багато, звичайно, залежить від висловлювань перших осіб держави, політиків, які роблять собі імідж на таких звинувачувальних заявах. Але з цим гратися не можна. Говорити, що всіх суддів треба звільнити, а набрати інших, які будуть працювати краще, – це, мабуть, безвідповідально. Ну а відповідальність за корупцію має бути індивідуальна.

– Якщо один водій краде бензин, то за це не можна судити весь автопарк… 

– Так само й суддя. Якщо він отримав хабар, то треба його засудити, а не наділяти його гріхами всіх. Випадки, коли суддю-корупціонера притягували до відповідальності, є. Наприклад, всім відомо те, що відбувалося у Львівському апеляційному адміністративному суді. Скільки часу минуло, а всі пам’ятають суддю-посівальника Зварича, так само як і суддю Оберемка з Макарівського районного суду. Те, що вони робили, неприпустимо з двох причин. Перше, вони вбивали віру людей у правосуддя. А друге – кидали тінь на всю судову систему. Через таких люди й не роблять різниці між суддями: мовляв, коли таке можливо в Києві, то хіба судді в Рівному можуть бути кращі? Чи якщо політики нав’язують думку, що всі судді хабарники, то рано чи пізно всі так і починають думати. Але…

Ось є такі абсолютно достовірні дані, які базуються на опитуваннях людей, котрі зверталися до суду та бували в судових засіданнях. Відсоток довіри таких людей до судової гілки значно вищий, ніж у тих, хто ніколи не був у суді.

– Це по-нашому – звинувачувати огульно в тому, що ти ніколи не бачив і не знаєш. 

– Це говорить про рівень виховання. У нас уже розглядаються справи про захист честі і гідності, які виникли тому, що деякі представники громадських організацій, майданівці чи автомайданівці зловживають своїми правами і втручаються в роботу правоохоронних органів, перешкоджають проведенню певних слідчих дій працівниками поліції, ДАІ. Якщо людина у формі щось порушила, то, будь ласка, є прокуратура, СБУ, зверніться туди зі скаргою на цю людину, зафіксуйте, що вона порушила. А не огульно всіх звинувачуйте, що всі працівники ДАІ, чи слідчі, чи судді – хабарники.

Разом з тим є питання щодо відкритості роботи правоохоронних органів. Скажімо, щодо судів у Процесуальному кодексі немає жодних заборон. Що в судових засіданнях журналістам не можна, наприклад, фотографувати. Будь ласка, приходьте, фіксуйте, знімайте і подавайте інформацію, отриману в суді. Чим більше ми будемо відкриті, тим вищим буде рівень довіри до судів.

– Чи відчуваєте ви тиск влади на суд? Чи доводилося вам колись приймати рішення під таким тиском або всупереч йому?

– Очевидно, ви маєте на увазі так зване телефонне право. Повірте, його немає, і будемо сподіватися, що не буде. Не ті часи.

– Олегу Івановичу, що ви думаєте з приводу заяви новопризначеного антикорупційного прокурора про те, що нам потрібен і антикорупційний суд?

– Вона популістська. Ні Конституція України, ні закони цього не передбачають. Якщо ми під кожного антикорупційного чи іншого прокурора будемо створювати суди, то повністю розбалансуємо систему.

– Активісти нарікають, що немає вироків за наслідками подій на Майдані, які відбувалися ще в 2013–2014 роках.

– А звідки їм узятися, якщо до судів не надійшли справи? Яким чином ми, судді, можемо винести вирок, якщо до нас не надійшли матеріали? Розслідуйте належним чином, направте матеріали до суду, а тоді чекайте на рішення. Думаю, що з розглядом таких справ суд зволікати не буде.

– Ще суддів, бува, звинувачують у тім, що обвинувачуваних на зразок Корбана чи інших одіозних політиків відпускають під заставу.

– Чому суд обирає такий запобіжний захід, як застава? Тому що є КПК, у статті 183 якого вказано, що застава не призначається лише у трьох випадках: коли йдеться про звинувачення у загибелі людей; коли є тілесні ушкодження і коли людина, стосовно якої обрано запобіжний захід у вигляді застави, порушила умови застави. Ми прагнемо побудувати правову європейську державу, і це вимога Європи – не садити всіх відразу до слідчого ізолятора, коли вина людини ще не доведена. 

– Чи діють якісь нормативи про те, скільки суддів має працювати на певній території чи припадати на певну кількість населення? І чи дотримані в Рівному такі нормативи? 

– Кількість суддів залежить від кількості тих справ, які надходять на розгляд. Вираховується середньостатичне навантаження, і вже з цього робиться висновок, скільки треба, щоб у тому чи іншому суді працювало суддів. Зрозуміло, що чим більше живе на територіях людей, тим більше надходить до суду звернень. Скажу єдине, що в районному суді не може бути менше ніж троє суддів.

– Чи правда, що до суду тепер не можна йти без адвоката, щоб захистити себе самому? Адвокати надто піднімають ціну процесу відстоювання своїх прав у суді, і через це багато хто, навіть будучи абсолютно правим, не наважується звертатися до суду, щоб відстояти своє чесне ім’я чи свої права.

– Це і так, і ні. Законодавство передбачає певну категорію громадян, які повинні мати захисника обов’язково. Наприклад, це неповнолітні. Разом з тим уже діє закон про безоплатну правову допомогу. То якщо людина під час затримання, на етапі слідства чи в судовому засіданні заявляє, що хотіла би мати захисника, можна звернутися до центру безоплатної правової допомоги. Держава гарантує правову допомогу кожному, хто її потребує.

Людмила МОШНЯГА

Джерело: 7d.rv.ua