Ще раз про люстрацію і судову реформу

Незабаром мине два роки з того часу, як втік з країни колишній президент України Віктор Янукович. Однак до цього часу ми не одержали жодного судового рішення (хоча б заочного), яким би юридично були визнані факти "узурпації влади", "створення злочинної організації", "розкрадань державного майна шляхом зловживання службовим становищем" тощо. Список так званих ворогів народу, або на мові закону люстрованих осіб, які допомагали Януковичу узурпувати владу, на сайті Мін`юсту України нараховує аж 885 осіб (при цьому третину з них туди внесено через відмову проходити люстрацію або через майнові порушення). Як і раніше, найвищим чиновником серед них є перший заступник генерального прокурора України Микола Голомша, який був активним учасником і "помаранчевого" Майдану, і Революції гідності, фактично був репресований режимом Януковича. При цьому закон виписаний таким чином, що до реєстру не внесені ані сам Віктор Янукович, ані Микола Азаров, ані жоден з їхніх міністрів.

Захистити свою честь і гідність, не кажучи про право на працю, ми повинні були б через звернення до суду. Що і було зроблено ще у жовтні - листопаді 2014 року (наразі в судах перебуває на розгляді понад 800 позовів). 

Однак влада, яка не спромоглася до цього часу навіть заочно засудити Януковича, успішно, шляхом тиску на суддів, заблокувала судову систему під час розгляду справ про поновлення люстрованих. Спочатку міністром юстиції України Петром Петренком і головою комітету Верховної Ради України Єгором Соболєвим було організовано безпрецедентний тиск на суддю Харківського окружного адміністративного суду Валентину Самойлову (робились заяви про викидування таких суддів через вікна, були й інші погрози), яка перша винесла рішення про поновлення на посаді начальника відділу по роботі з кадрами прокуратури Харківської області Володимира Суходубова. Останній, вдумайтеся в це, з метою захисту судді від свавілля чиновників змушений був в апеляційній інстанції відмовитися від позову.

Бачачи такий розвиток подій, решта суддів адміністративних суддів, хоча їх не просили про це, зупинили адмінпровадження - до вирішення Конституційним судом України (далі КСУ) питання щодо конституційності окремих норм закону України "Про очищення влади". При цьому Верховним Судом України з листопада 2014 року до КСУ направлено аж три подання з цього приводу.

На жаль, судді КСУ не виконали вимоги даної ними присяги щодо охорони Конституції України, не проявили принциповості, піддалися залякуванню і допустили грубе порушення закону, тяганину при розгляді справи.

Відповідно до ст. ст. 57 і 83 закону "Про Конституційний суд України", у разі виникнення у процесі загального судочинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, провадження у справі зупиняється. За таких умов відкривається конституційне провадження у справі, і справа розглядається КСУ невідкладно. Невідкладність – це розгляд справи у місячний термін з моменту прийняття судом процесуальної ухвали про відкриття провадження.  Однак уже більше ніж рік справа судом по суті не розглянута, двічі її слухання незаконно зупинено, оскільки таке зупинення законом не передбачено взагалі. Це можна пояснити не тільки тиском на суддів, а й відсутністю у них принциповості, боязню втратити крісло. Такими своїми діями судді КСУ заблокували можливість подальшого оскарження рішень суддів за інстанціями, а також звернення, у тому числі за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини. Попри це, звернення до ЄСПЛ обов’язково будуть, оскільки це стосується честі та гідності громадян України.

Не думаю, що судді КСУ реально злякалися факту реєстрації кримінального провадження за ст. 375 КК України або погроз з боку нардепа Соболєва. Швидше за все, їх лякала (лякали?) імовірність того, що в процесі підготовки змін до Конституції України щодо судової реформи виникнуть ідеї ліквідації КСУ та створення конституційної палати у Верховному Суді України… Або проходження ними, як усіма іншими суддями, оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики чи доброчесності. На такий варіант розвитку подій наштовхує їх запопадливість, ретивість і стахановські темпи (робота навіть у вихідні дні) щодо дачі висновку про конституційність запропонованих владою змін.

Згідно із законом "Про Конституційний суд України" та прийнятим судом Регламентом, при виникненні питання про порушення суддею КСУ вимог присяги наявність даного факту встановлює спочатку сам суд. Я думаю, що допущена тяганина при розгляді судом люстраційних подань Верховного суду України і зверненні народних депутатів є очевидною і дозволяє ставити так питання. Моя пропозиція суддям проста: якщо немає позиції і є страх, то краще піти у відставку і не ганьбитися!

Тим більше, що така принциповість нарешті проявилася у суддів окружного адміністративного суду міста Києва, що викликає повагу. Вони наприкінці 2015 року винесли три рішення про скасування наказів про звільнення на підставі норм закону "Про очищення влади" начальника ГУ ДФС України у місті Києві Демченка, заступника голови Національного банку України Приходька, начальника департаменту ДАІ МВС України Сіренка. Виносячи ці рішення, судді взяли за основу норми Конституції України як норми прямої дії, а також ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Резолюцію ПАРЄ № 1096, практику вирішення аналогічних справ Європейським судом з прав людини. Суть полягає у незаконному звільненні люстрованих осіб з порушенням основоположних конституційних принципів:

верховенства права;

юридичної визначеності;

індивідуальної відповідальності;

презумпції невинуватості.

При цьому судом в одному з рішень прямо зазначено, що аналіз частини 2 статті 1 Закону "Про очищення влади" дає суду підстави дійти висновку, що відповідачами повинні бути надані суду докази вчинення особою певних дій, прийняття рішення чи допущення бездіяльності, які були б спрямовані на узурпацію влади Януковичем. Тобто не може бути так званої автоматичної люстрації, коли працівника звільняли без зазначення конкретних вчинків, за сам факт перебування на посаді за часів режиму Януковича.

Звичайно, влада оскаржила всі три вказані рішення в апеляційному порядку. На мою думку, це нічого не дасть, оскільки Україна взяла курс на Європу, а ці судові рішення відповідають висновкам щодо люстрації ПАРЄ № 1096, Венеціанської комісії та практиці Європейського суду з прав людини. Зволікання з реальним поновленням люстрованих осіб тільки потягне зайві виплати з бюджету.

Повернемося до питання судової реформи. Влада нам уже два роки розказує, що суди погані, у всьому вони винні, замість того, щоб у короткий термін провести реформу. На прикладі люстрації я показував, як влада блокувала суди. Взагалі спочатку суддів лякали цією ж люстрацією, потім ідеєю про звільненням всіх, тепер оцінюванням, яке невідомо коли буде (у крайньому разі не раніше ніж через півроку). Суди ж в державі, як третя гілка влади, якраз і існують для того, щоб захищати громадян від законодавчої і виконавчої гілок влади. Заляканий невідомістю (у розумінні буде працювати чи ні) суддя завжди буде слухати  владу.

Що ж нового запропонував президент України у змінах до Конституції України щодо судової реформи:

- система суддів тепер Конституцією прямо не визначається, а суд утворюється і ліквідовується на підставі та у порядку, визначених законом, проект якого вносить до Верховної Ради України президент України за пропозицією Вищої ради правосуддя;

- суддів буде тепер призначати на посади президент України за поданням Вищої ради правосуддя безстроково (раніше перше призначення було на 5 років, а безстроково призначала Верховна Рада України). Особисто мені незрозуміло, чому Вища рада правосуддя не може приймати рішення про призначення судді, як це роблять Вища рада магістратури Франції, Італії, Генеральна рада Судової влади Іспанії, а повинен це робити президент держави, як в Болгарії і Румунії;

- підвищено вік для призначення суддею з 25 до 30 років;

- замість Вищої ради юстиції буде створено Вищу раду правосуддя, яка має дещо ширші повноваження.

Як бачите, у цих змінах нічого революційного немає. Головні новації містяться у розділі XY "Перехідні положення":

- повноваження суддів, призначених на посаду вперше на 5 років, припиняються, і вони можуть бути призначені суддею безстроково на загальних підставах; 

- судді, вже призначені безстроково, будуть проходити оцінювання. Виявлення за результатами такого оцінювання явної невідповідності судді займаній посаді за критеріями професіоналізму, етичності або доброчесності є підставою для звільнення такого судді з посади. 

Складається враження, що фактично у звільненні частини суддів і полягає вся реформа. При цьому у мене особисто немає відповіді на питання, хто в державі може прийняти рішення про професіоналізм суддів Верховного суду України і вищих спеціалізованих судів.

У пункті 6 Перехідних положень криється небезпека узурпації судової влади чинним президентом України, оскільки незрозуміло, чому йому надається упродовж двох років право самостійно приймати рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію суддів, тоді як за запропонованими змінами це має робити Верховна Рада України.  Так само залишається риторичним запитанням, чому не можна буде оперативно сформувати Вищу раду правосуддя, яка здійснює переведення суддів, а це замість неї два роки буде робити президент України.  В умовах кардинальної зміни персонального складу суддівського корпусу, особливо апеляційних і касаційних судів, що неодмінно виникне після проведеного оцінювання, це буде серйозним важелем впливу на судову владу.

На моє глибоке переконання, прихід  великої кількості молодих суддів без серйозної підготовки тільки загострить проблеми судової влади. Для забезпечення належної роботи судів необхідно наступне:

а) професійність, яка може бути забезпечена спеціальною підготовкою (наприклад, французька модель, де в межах вищої ради магістратури можна переводитися з адвокатів у прокурори, з прокурорів у судді і навпаки); 

б)  чесність і добропорядність, яка повинна забезпечуватися спеціальною системою моніторингу, яка унеможливлює зловживання і корупційні дії судді; 

в) система реальної незалежності суддів від виконавчої влади;

г)  належний рівень матеріального забезпечення. Людина, яка приймає владні рішення, не повинна ходити з протягнутою рукою.

Микола Гошовський, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.