Як відсутність комунікації з суддями впливає на імідж судової системи

Навіть якщо це резонансна справа. Навіть якщо під час оголошення рішення в переповненому залі різними «активістами» суддя більше бурмотить під ніс, аніж говорить, а тому нічого не чути і, власне, зрозуміти, яке ж рішення він виніс, неможливо. «Задовольнити частково, чи як?», «Що він сказав?», «Ви щось почули?», «Так на скільки днів взяли під варту?» — звичайний перелік питань, які після оголошення рішення лунають у залі в момент, коли мантія зникає за дверима.

Пам’ятаю історію під час розгляду справи за позовом нардепа Сергія Мельничука до Генпрокурора Віктора Шокіна про захист честі й гідності. Останнє засідання, на якому, власне, й мало бути винесене рішення. Суддя оголошує невелику перерву. Але диктофон «не спіймав» кількох її фраз. Тому, користуючись тим, що представниця Феміди продовжувала сидіти в залі, щиро хотів у неї уточнити — аби цитата в новині була якомога точнішою. Бачили б ви її здивовані очі від самого факту моєї зацікавленості точністю її цитати. Зрозуміло, вона так нічого й не пояснила.

Ще одна ситуація. В липні минулого року Ірпінський суд після місяця (!) роботи в нарадчій кімнаті виносить виправдальний вирок екс-ректору Петру Мельнику. Справа наробила галасу і раптом з’являється анонс прес-конференції за участю судді у справі Сергія Аніпка. В Ірпінь з’їхалися більше десяток камер і колег із інформагенств. Особисто я здивувався від такої ініціативи з «пресухою». Але ще більше здивувався, коли суддя нічого нового не сказав, повторюючи вже й так відому інформацію. Від будь-яких уточнювальних запитань він відбивався таємницею нарадчої кімнати й відсутністю права коментувати рішення. Для чого тоді нас збирали?

Це прості приклади поведінки суддів, які показують одну з причин, чому є висока недовіра до суддівського корпусу. Й чому до суддів чіпляються, як реп’яхи, різні негативні ярлики. Нормальна комунікація суддів із журналістами прямо пропорційно впливає на їхній імідж та імідж самої судової системи.

Зазвичай складається дивна ситуація: завершується засідання, суддя йде, а журналістам потрібен коментар. Звісно, першими на підхваті є хтось зі сторін справи, кого не потрібно ловити за спинами охорони — адвокати чи прокурори. Рідко коли обидві сторони процесу хочуть говорити на камери. Зазвичай, якщо це резонансна тема, в якій суспільна думка на боці захисту, — прокурори відмовчуються. Часто «посилаючи» до прес-служби. Адвокати ж, навпаки, охоче коментують усе. І, звісно, вони все подають, як і під час судового засідання, — вигідним для них чином. Попри, на перший погляд, максимальну доказовість їхніх слів. На те вони й адвокати. Тож кінцевий матеріал, який виходить в ефір, на шпальтах газет чи на сайті, є викривленим ледь не в найгіршому з можливих варіанті. Тому що суддя оголосив рішення, а його потім, по суті, інтерпретують учасники процесу. Часто з негативною оцінкою дій самого судді. А безпосередній об’єкт критики добровільно відмовляється від коментарів.

12 березня минулого року Рада суддів, яка поміж з’їздами суддів є найвищими органом самоврядування цієї гілки влади, вирішила прикріпити до кожного суду суддів-спікерів, покликаних коментувати рішення, винесені судом, у якому вони працюють. Документ було ухвалено за результатами міжнародної конференції «Зміцнення довіри до судової гілки влади через покращення комунікації». Втім, попри добру ініціативу, в документі-рекомендації, на яку Рада суддів посилається у своєму рішенні, немає жодних строків виконання. А тому все затягнулося. І нині, через рік після того рішення, лише невелика частка судів обрали собі спікерів. Утім, як розповідають наближені до процесу люди, в судах, де все-таки зуміли обрати на ці посади вершителів правосуддя, виконувати цю роботу, скажімо так, не дуже рвуться.

Хто ще не забув: богиня права Феміда тримає в руках терези, шальки яких наосліп зважує, виносячи справедливе рішення. Цілком можливо, що багато хто із сучасних натхненників доньки Урана й Геї не такі вже і сліпі, а дуже навіть зацікавлені. Матеріально теж. Але не хочеться вірити, що всі 8 тисяч суддів в Україні «однакові». Якби вони були відкритішими, суспільству, можливо, було би легше відділити чесних і професійних представників суддівського корпусу від «позерів».

Сергій Лефтер