Реформа без довіри: чого очікувати від змін у судовій системі

За оцінками соціологів, за 3 останні роки низькі показники довіри до судової системи з боку українців не надто змінилися. Так, восени 2013 року, ще напередодні революційних подій, за даними Центру Разумкова, лише 2% українців повністю довіряли вітчизняним судам, тоді як повністю їм не довіряли 46% респондентів. Вже на початку 2015 року, згідно оприлюднених даних соцопитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, абсолютна більшість громадян – майже 94% - вважали, що в українських судах процвітає корупція. Крім того, більше 80% українців впевнені, що на рішення судів впливають політики та олігархи.

На початку 2016 року ситуація суттєво на краще не змінилася. На необхідності якомога швидшого проведення судової реформи наголошують й західні партнери України. Посли західних країн неодноразово вказували на необхідність запровадження якісно нових підходів до формування суддівського корпусу та переконують українську владу, що саме реформа судової системи – запорука повернення до країни іноземних інвесторів та їхніх капіталів. Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт наприкінці минулого року декілька разів висловлював критичні зауваження щодо темпів впровадження судової реформи.

«Люстрація не завершена. Вже більше року цей процес триває, а корумповані судді все ще залишаються на своїх посадах. Судді все ще не покарані, хоча продемонстрували неповагу до прав людини та верховенства права», – заявив він, додавши, що окрім боротьби із корупцією, потрібно також зменшувати політичний тиск на судову систему.

Наразі дорога для активного запровадження судової реформи абсолютно вільна. Карт-бланш у руках народних депутатів: Конституційний суд наприкінці січня схвалив проект конституційних змін у частині правосуддя, а також зазначив, що він відповідає вимогам статей 157 та 158 Основного закону. Однак поки що Верховна Рада не поспішатиме з ухваленням заповітних змін до КУ в другому читанні саме через те, що парламент фактично втратить важелі впливу на формування судового корпусу. Натомість за Президентом залишиться право призначати суддів на посади за поданням Вищої ради правосуддя. В таких умовах втілення судової реформи може тривати ще не один рік.

Два підходи до оновлення

Попри те, що парламент схвалив зміни до Конституції в першому читанні щодо реформування судової системи, дискусія про впровадження цих змін триває серед парламентарів і досі.

Як відомо, остаточно закон про внесення змін до Основного закону може бути ухвалений ВР на наступній сесії конституційною більшістю голосів. Поки що очевидно – одностайного рішення серед нардепів немає. Крім того, труднощі з пошуком 300 голосів можуть бути пов’язані з коаліційною кризою. Ще більше ризиків відтермінування реформи виникає в контексті можливого оголошення дострокових парламентських виборів. У такому разі запровадження змін до судової системи може бути перенесене щонайменше на початок 2017 року.

Революційною нормою у реформуванні судової системи є створення незалежної від політичних впливів Вищої ради правосуддя, яка складатиметься з 21 члена з чіткими термінами повноважень на 4 роки без права обіймати цю посаду 2 терміни поспіль. Змінюється сам принцип обрання та звільнення суддів: за задумом на процес не впливатимуть ані Верховна Рада, ані Президент. Хоча за Главою держави залишається право призначати суддів за поданням Вищої ради правосуддя, що залишає за ним певний вплив на судову систему. Варто зазначити, що зміни до КУ містять украй важливі норми про ліквідацію суддівської недоторканності, автоматичної відставки судді в разі непроходження переатестації.

Ключове питання – переатестація суддів – вирішуватиметься саме під наглядом ВРП. У цьому питанні й відбуваються найбільш серйозні дискусії. Частина парламентарів небезпідставно вважає, що процес переатестації варто проводити після повного перезавантаження судової системи. Найбільш жорстко цю позицію відстоює фракція «Народного фронту». Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков у своєму блозі виклав власне бачення перезавантаження судової системи, яке розділяють і його соратники у парламенті. Зокрема, Арсен Аваков запропонував повністю замінити весь суддівський корпус, і протягом 3 місяців провести перезавантаження судової системи – тобто вчинити за аналогією з поліцейською реформою. «Я ж прихильник ще більш жорсткого процесу. Ніхто, вже вибачте, не помре – й усі зрозуміють і погодяться, якщо в країні не буде функціонувати судове правосуддя протягом трьох місяців формування нових судів», – заявив міністр.

Проти подібного формату перезавантаження виступили в пропрезидентській фракції. Раніше від такого варіанту застерігали й експерти Венеціанської комісії, адже на їхню думку, звільнення всіх суддів не відповідає європейським стандартам і створює загрозу здійснення правосуддя в державі. З подібними зауваженнями погоджуються й експерти, деякі з яких вважають заяви щодо «повного перезавантаження» відвертим популізмом політиків.

З іншого боку, експерти зауважують, що «м’який» варіант переатестації нічого не змінить у реформуванні судової системи, адже навіть після невдалого проходження комплексних тестів, законних підстав звільнити суддю цей факт не дає. Натомість усі можливі привілеї та статус за ними зберігаються. Цікавим є й ще один факт: наразі звільнити можна лише тих суддів, які призначались Президентом терміном на 5 років. А ті судді, які вже пройшли «випробувальний» 5-річний термін, мають пожиттєвий статус за відповідним рішенням Верховної Ради. Тобто, для повного перезавантаження судової системи потрібна політична воля не тільки Президента, але й більшості парламенту. Станом на початок 2016 року Президент звільнив 86 суддів, що порушили присягу на вірність Україні в Криму та 3 – за винесення неправомірних рішень під час Революції Гідності.

Питання повернення довіри

На разі «на гачку» перебувають близько 300 суддів: Вища рада юстиції вже винесла по ним рішення щодо звільнення з посад за особливих обставин. Ще близько 5 тисяч скарг на діяльність суддів знаходяться на розгляді у ВРЮ. Загалом у нинішній судовій системі працює близько 8 тисяч суддів. За словами заступника міністра юстиції Гії Гецадзе, цю кількість можливо скоротити як мінімум удвічі.

«В Україні необхідно створити одну паралель судової системи: перша інстанція – апеляційна інстанція – Верховний суд. Ми будемо економити гроші. Технічна підтримка, будівлі – це все держава може продати та приватизувати, і ми повинні створювати більше гарантій для новопризначених суддів, яких обов'язково буде менше, ніж сьогодні, подвійні, потрійні зарплати», - вважає заступник міністра.

Інший представник «грузинських реформаторів», екс-заступник міністра юстиції Грузії та глава грузинського «Фонду інновацій та розвитку» Георгій Вашадзе підтримує свої соратників в українському уряді та пропонує більш рішучі кроки з оновлення судового корпусу. А поки триватиме переатестація суддів та реформа в цілому, аби запобігти судовому колапсу, він пропонує винести на аутсорсинг український суд до країн ЄС. «Щоб, наприклад, Лондонський Арбітражний суд або Федеральний Верховний суд Німеччини ухвалював рішення протягом 15 років. Поки (українська – Ред.) судова система не стане самодостатньою та незалежною», – додав він.

Цікаво, що конфлікт між Президентом і Кабміном щодо бачення судової реформи лише поглиблюється. Якщо Мін’юст, який очолює близький соратник Арсенія Яценюка Павло Петренко, наполягає на повному перезавантаженні судового корпусу та його скороченні, в оточенні Президента вважають таку логіку невиправданою. На цьому наголошував і сам Петро Порошенко.

Поки що «Народний фронт» підтримав зміни у Конституцію в першому читанні, однак висунув 3 умови щодо майбутнього голосування за законопроект в цілому: фракція наполягає на остаточному закріпленні уже наявного в нинішньому варіанті змін до Основного закону права Верховної Ради висловлювати недовіри Генеральному прокуророві; запровадження триланкової судової системи із ліквідацією Вищого господарського та адміністративного судів; проведенні переатестації всіх суддів. Крім того, у «НФ» також наполягають на затвердженні законопроекту змін до Конституції на всеукраїнському референдумі.

Окремої уваги потребує й те, що парламентарям неодмінно слід врахувати запит суспільства на ліквідацію пільг та привілеїв та запровадження суттєвих змін у статусі суддів. Передусім, ідеться про звуження суддівського імунітету до так званого «функціонального», коли загальний суддівський імунітет не поширюється на неправомірну поведінку суддів поза сфери їхньої професійної діяльності. До речі, зняття суддівського імунітету залишається однією з важливих обіцянок Президента Петра Порошенка, яку він давав ще на початку своєї каденції.

Ще одна проблема повернення довіри до суддів з боку суспільства є необхідність зменшення корупційної складової. Не секрет, що українські судді – люди геть не бідні. Окрім високих зарплат та привілеїв, пояснити походження деяких з їхніх статків, важко. Тож, цілком очевидна наявність корупційної складової. Експерти радять, окрім атестаційних перевірок, запровадити низку норм та обмежень для суддів, завдяки яким вдасться суттєво знизити корупційні ризики. Наприклад, заборонити суддям неформальне спілкування із політиками та бізнесменами, які прагнуть вплинути на те чи інше рішення, а також запровадити жорстку систему контролю над витратами суддів.

У цьому аспекті вчергове постає питання створення та функціонування Національного агентства запобігання корупції, що займатиметься аналізом електронних декларацій чиновників та суддів.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»