Римський статут: зволікати з ратифікацією не можна

Юристи-міжнародники, обговорюючи шляхи залучення до відповідальності за окупацію Кримського півострова і війну на сході, сфокусувалися на необхідності ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду .

Історія питання

Розмови про необхідність ратифікації Римського статуту ведуться давно. Час від часу вони призводять до конкретних дій. За словами професора Володимира Василенка , голови Громадської комісії з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні, першим розпорядився про підписання Римського статуту Президент Леонід Кучма. Але вже в 2001 році Конституційний Суд за його зверненням розтлумачив , що для ратифікації необхідно внести зміни в Конституцію . Відповідні зміни до Конституції були попередньо схваленіВерховною Радою 2 лютого. Як зазначає В. Василенко, по суті, внесення до статті 124 Конституції норми, згідно з якою Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом, усього лише технічна правка, яка необхідна в світлі рішення КСУ.

Він пояснив, що норми Римського статуту щодо військових злочинів і злочинів проти людяності є нормами звичаєвого права, а значить, Україна і без ратифікації може і повинна застосовувати конкретні заходи щодо покарання за злочини, тим більше, що ми є учасниками ряду міжнародних конвенцій. Таким чином, обов'язок України випливає як з звичаєвого права, так і з договірного - зобов'язання ратифікувати Римський статут міститься в Угоді про Асоціацію з ЄС .

відмовки влади

В. Василенко вважає, що громадськість і юридична спільнота зобов'язані висловити незгоду із затягуванням владою процесу ратифікації. Зайвим, на його думку, є і додатковий термін для імплементації. З тим, що починати діяти (збирати докази) треба було ще вчора, згоден і професор Олександр Задорожний:«Міжнародне право - це процес, якщо ми будемо мовчати, воно не запрацює» . Процес перетворення терабайт інформації про злочини на докази - це довгий і кропіткий труд, яким мав би зайнятися спеціальний орган (як показує історія І світової війни - це може бути спеціальна палата). «Нам потрібно почати, ситуація може змінитися, а конкретні юридичні дії переконають багатьох, що безпечніше буде скласти зброю » , - вважає А. Задорожний.

Один з аргументів противників ратифікації полягає в тому, що українські військовослужбовці також підпадуть під юрисдикцію, ніж не забуде скористатися Росія. В. Василенко вважає, що в цьому ключі з нею рахуватися не варто. Адже якщо українські військові вчинили злочини, вони повинні бути притягнуті до відповідальності за національним законодавством.

Міжнародний кримінальний суд діє за принципом комплементарності - він включається, коли держоргани виявляються неспроможними залучити винних до відповідальності. До того ж, мова йде про скоєння злочинів вищими особами держави, суд не буде займатися рядовими військовослужбовцями.

конкретні кроки

І все ж, ратифікації Римського статуту недостатньо, необхідні імплементаційні акти і в першу чергу, - зміни до Кримінального кодексу. При цьому, оскільки згідно з Конституцією міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства, суди зможуть застосовувати Римський статут і без змін КК. У той же час, не ратифікація Римського статуту (передбачається, що зміни статті 124 Конституції вступлять в силу через 3 роки з дня, наступного за днем опублікування змін, тобто, дозвіл на ратифікацію запрацює через 3 роки) не є перешкодою для внесення змін до Кримінальний кодекс. До того ж, як повторився В. Василенко Римський статут і так є обов'язковим для України як норми звичаєвого права.

Також В. Василенко пропонує створити у Верховному Суді України п'яту палату - ad hoc - з міжнародних злочинів - діянь, які вважаються злочинами по Римському статуту. Крім того, необхідні правки Закону про прокуратуру. І вкрай необхідні інструкції для Військових Сил, Нацгвардії, які б роз'яснювали, чого не можна робити в умовах війни.

І, нарешті, українська влада зобов'язана публічно звинувачувати в скоєнні злочинів російській стороні.

«Не можна скидати свою відповідальність на інших. На жаль, керівництво демонструє високий рівень правової некомпетентності. Українська влада ставить держава в положення ненадійного партнера, який не виконує міжнародні зобов'язання » , - цими словами В. Василенко можна підвести підсумок зустрічі.

Цілеспрямована робота не ведеться, хоча Президенту і були спрямовані пропозиції щодо створення органу, який би працював над консолідованої претензією до Російської Федерації як до агресора. Чітка правова позиція України з доказами, фактами, обчисленими збитками повинна бути пред'явлена не тільки Росії, але і надано державам - членам ООН. Спільнота, ознайомившись з правовою позицією, зрозуміє, що мова йде не про внутрішній конфлікт, а про агресію одного члена ООН проти іншого. Міжнародне право може допомогти вирішити наші проблеми, оскільки воно покликане захищати слабкі держави від свавілля сильніших, але для задіяння його механізмів потрібно щось робити.

І, як пояснив А. Задорожний, влада повинні йти не тільки шляхом застосування Римського статуту, повинна бути чітко сформована і публічно донесена позиція держави щодо механізму відповідальності Ради безпеки ООН, щодо застосування амністії, обговорюваної в Мінському процесі.

Марина Ясинська