ВСCУ дозволив стягнення з банку в період тимчасової адміністрації і відступив від позиції ВСУ

Частина 1

Отже, згідно з постановою ВСУ від 20.01.2016 року у справі № 6-2001цс15(№ в ЄДРСРУ 55179270) за позовом фізичних осіб до ПАТ «Дельта Банк» «про стягнення коштів за договором банківського вкладу» заяву тимчасового адміністратора ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково.

Верховним Судом України було сформульовано правову позицію, згідно з якою: «На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (7 квітня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з даними ЄДРСРУ зазначену постанову ВСУ та правову позицію було застосовано ВССУ 25 разів під час колегіального розгляду касаційних скарг, зокрема:

- у березні 2016 року - 6 разів;

- у лютому 2016 року - 17 разів;

- у січні 2016 року - 2 рази,

а саме:

1. Ухвала ВССУ від 28.03.2016 року у справі № 6-2893ск16 (№ в ЄДРСРУ 56755549).

2. Ухвала ВССУ від 24.03.2016 року у справі № 6-39081ск15 (№ в ЄДРСРУ 56677103).

3. Ухвала ВССУ від 21.03.2016 року у справі № 6-29230ск15 (№ в ЄДРСРУ 56614838).

4. Ухвала ВССУ від 10.03.2016 року у справі № 6-38326ск15 (№ в ЄДРСРУ 56424969).

5. Ухвала ВССУ від 03.03.2016 року у справі № 6-38432ск15 (№ в ЄДРСРУ 56280841).

6. Ухвала ВССУ від 16.03.2016 року у справі № 6-30820ск15 (№ в ЄДРСРУ 56486549).

7. Ухвала ВССУ від 17.02.2016 року у справі № 6-36179ск15 (№ в ЄДРСРУ 55909373).

8. Ухвала ВССУ від 08.02.2016 року у справі № 6-33396ск15 (№ в ЄДРСРУ 55795544).

9. Ухвала ВССУ від 11.02.2016 року у справі № 6-38414ск15 (№ в ЄДРСРУ 55795531).

10. Ухвала ВССУ від 03.02.2016 року у справі № 6-32231ск15 (№ в ЄДРСРУ 55562280).

11. Ухвала ВССУ від 24.02.2016 року у справі № 6-24687ск15 (№ в ЄДРСРУ 56309842).

12. Ухвала ВССУ від 17.02.2016 року у справі № 6-33313ск15 (№ в ЄДРСРУ 56222055).

13. Ухвала ВССУ від 24.02.2016 року у справі № 6-10250ск15 (№ в ЄДРСРУ 56161083).

14. Ухвала ВССУ від 24.02.2016 року у справі № 6-28162ск15 (№ в ЄДРСРУ 56062965).

15. Ухвала ВССУ від 10.02.2016 року у справі № 6-15946ск15 (№ в ЄДРСРУ 55909376).

16. Ухвала ВССУ від 10.02.2016 року у справі № 6-24933ск15 (№ в ЄДРСРУ 55795533).

17. Ухвала ВССУ від 03.02.2016 року у справі № 6-25561ск15 (№ в ЄДРСРУ 55562661).

18. Ухвала ВССУ від 17.02.2016 року у справі № 6-35310ск15 (№ в ЄДРСРУ 55988151).

19. Ухвала ВССУ від 03.02.2016 року у справі № 6-25865ск15 (№ в ЄДРСРУ 55800642).

20. Ухвала ВССУ від 10.02.2016 року у справі № 6-27647ск15 (№ в ЄДРСРУ 55795318).

21. Ухвала ВССУ від 10.02.2016 року у справі № 6-28663ск15 (№ в ЄДРСРУ 55795168).

22. Ухвала ВССУ від 03.02.2016 року у справі № 6-28355ск15 (№ в ЄДРСРУ 55476963).

23. Ухвала ВССУ від 03.02.2016 року у справі № 6-31915ск15 (№ в ЄДРСРУ 55476957).

24. Ухвала ВССУ від 27.01.2016 року у справі № 6-20864ск15 (№ в ЄДРСРУ 55382011).

25. Ухвала ВССУ від 27.01.2016 року у справі № 6-29371ск15 (№ в ЄДРСРУ 55382211).

Окрім цього, ВССУ у 9 справах відмовив у відкритті касаційного провадження з огляду на постанову ВСУ від 20.01.2016 року у справі № 6-2001цс15.

Водночас 02.04.2016 року в ЄДРСРУ було опубліковано ухвалу ВССУ від 23.03.2016 року у справі № 6-34921ск15 (№ в ЄДРСРУ 56846864) у складі: головуючого К. В. О., суддів: І. Т. Л., М. Г. І., К. С. О., Н. М. І, згідно з якою:

«Враховуючи приписи абз. 2 ч. 2 ст. 214, п. 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Між тим, цим Законом питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів не регулюється.

Дійсно, ст. 36 цього Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку.

Системний аналіз норм вказаного Закону свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку, а уповноважена особа має право діяти від імені банку без довіреності (ст. 36, 37 Закону).

Як зазначено, порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Колегія суддів вважає, що саме таким чином і у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів, а не шляхом відмови у позові вкладника до банку і у разі встановлення порушення, невизнання чи оспорення його прав та позбавлення останнього права на судовий захист.

При цьому колегія суддів виходить з того, що належним відповідачем у справі є саме банк, між яким та вкладником існують матеріально-правові відносини з приводу виконання укладеного між цими особами договору та його виконання.

Дії (бездіяльність) Фонду, його уповноважених осіб може бути предметом оскарження в суді, або ж спір між вкладником і цими особами підлягає розгляду судом лише за умов, коли останні не виконують чи неналежно виконують свої обов'язки, визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідач, всупереч умовам та порядку укладеного з ОСОБА_6 депозитного договору, не виконав свого обов'язку з виплати прийнятої від вкладника грошової сум (вкладу) на його вимогу, чим порушив майнові права позивача на кошти, належні йому та передані банку за договором банківського вкладу, тому неповернуті суми коштів за договором банківського вкладу підлягають стягненню з ПАТ «Банк «Київська Русь» у судовому порядку.»

Також слід звернути увагу на:

- ухвалу ВССУ від 16.03.2016 року у справі № 6-30668ск15 (№ в ЄДРСРУ 56646998), яка була опублікована в ЄДРСРУ 25.03.2016 року, під головуванням К. В. О., суддів: І. Т. Л., М. Г. І., Н. М. І., П. І. К., згідно з якою ВССУ дійшов аналогічного висновку та задовольнив касаційну скаргу фізичної особи, а справу направив на новий розгляд;

- ухвалу ВССУ від 24.02.2016 року у справі № 6-25751ск15 (№ в ЄДРСРУ 56425312), яка була опублікована в ЄДРСРУ 17.03.2016 року, під головуванням Г. П. О., суддів: Є. О. І., З. І. М., І. Ю. Г., М. В. І., згідно з якою ВССУ дійшов аналогічного висновку та задовольнив касаційну скаргу фізичної особи, а справу також направив на новий розгляд.

Окремо хочу звернути увагу на ухвалу ВССУ від 24.02.2016 року у справі № 6-10250ск15 (№ в ЄДРСРУ 56161083), яка була опублікована в ЄДРСРУ 03.03.2016 року, під головуванням Г. П. О., суддів: Є. О. І., З. І. М., І. Ю. Г., М. В. І, тобто цієї ж колегії (№ справи 6-25751ск15), яка в той же день вже іншим чином застосувала постанову ВСУ від 20.01.2016 року у справі № 6-2001цс15!

Це жах нашої судової сучасності!

Таким чином, згідно з:

- ухвалою ВССУ від 23.03.2016 року у справі № 6-34921ск15 (№ в ЄДРСРУ 56846864);

- ухвалою ВССУ від 16.03.2016 року у справі № 6-30668ск15 (№ в ЄДРСРУ 56646998);

- ухвалою ВССУ від 24.02.2016 року у справі № 6-25751ск15 (№ в ЄДРСРУ 56425312)

ВССУ відступив від правового висновку, викладеного в постанові ВСУ від 20.01.2016 року у справі № 6-2001цс15 (№ в ЄДРСРУ 55179270).

Частина 2

Зі свого боку, погоджуюсь з таким висновком ВССУ з огляду на таке.

Так, ВССУ дійшов такого висновку на підставі п. 9 ч. 1 статті 37 («Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження») та ч. 5 статті 49 («Закінчення виконавчого провадження») ЗУ «Про виконавче провадження», враховуючи, що саме ці норми передбачають певні правові наслідки введення тимчасової адміністрації та повинні застосовуватись у разі її введення.

Водночас ВСУ у власній правовій позиції зазначив:

«Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку».

У той же час п. 2 ч. 5 статті 36 Закону має такий вигляд:

«Під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);».

Отже, мова йде про зупинення виконавчого провадження, однак про виконавче провадження у висновку ВСУ немає жодного слова.

Поряд з цим, згідно з ч. 4 статті 34 Закону передбачається: «Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду».

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5 ч. 2 статті 39 Закону визначаються способи виведення неплатоспроможного банку з ринку, згідно з якими:

- ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом (п. 1);

- ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку (п. 2);

- відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією (п. 3);

- створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов'язаньнеплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку (п. 4);

- продаж неплатоспроможного банку інвестору (п. 5).

Отже, не всі ці випадки є наслідком відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку-боржника.

Таким чином, на момент введення тимчасової адміністрації невідомо, які способи виведення банку будуть застосовані (пункти 1, 2, 3, 4, 5), а тому законодавець передбачив саме зупинення виконавчого провадження на період тимчасової адміністрації. У разі ж продажу банку іншому інвестору (п. 5) та завершення тимчасової адміністрації, виконавче провадження має бути поновлене, а в інших випадках виконавчий документ повертається до ФГВФО (ч. 5 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Також необхідно враховувати, що згідно з пунктами 2 - 4 мова йде про передачу інвестору у тому числі і зобов'язань банку.

Також слід звернути увагу на словосполучення «примусове стягнення коштів», яке використано в правовій позиції ВСУ та зазначено в статті 36 Закону.

Так, згідно з преамбулою ЗУ «Про виконавче провадження», цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконаннюу разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до частини 1 статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів.

Так, наприклад, у постанові ВСУ від 29.04.2015 року у справі № 3-67гс15 (№ в ЄДРСРУ 44268814) визначено, що механізм виконання судових рішень про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу передбачено главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, що передбачає оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу.

Це, зокрема, також дублюється в інформаційному листі ВАСУ від 24.10.2013 № 1484/12/13-13.

Отже, на мій погляд, примусове стягнення притаманне лише виконавчому провадженню як завершальній стадії судового провадження та примусовому виконанню судових рішень, яке здійснюється лише у разі відмови добровільно виконати рішення суду, а тому обмеження, встановленні статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не повинні застосовуватись при стягненні коштів у судовому порядку.

Водночас майже у разі такого стягнення виконавче провадження повинно відкриватись та обов'язково зупинятись з огляду на введення тимчасової адміністрації (до закінчення т. о.) або закінчуватись у разі відкликання ліценції та ліквідації.

Також у мене склалось враження, що ВСУ взагалі не застосував системне, логічне та цільове тлумачення зазначених вище законів у їх сукупності.

Чекаємо на реакцію ВСУ…