Верховний Суд України зробив висновок щодо строку пред’явлення виконавчого листа

Строк пред’явлення виконавчого листа до виконання встановлений імперативною нормою закону й не може бути змінений судом. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 20 січня 2016 року №6-711цс15, текст якої друкує видання "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

20 січня 2016 року м.Київ №6-711цс15

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Охрімчук Л.І.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Панталієнка П.В., О.О., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Яреми А.Г., Кривенка В.В., Романюка Я.М.,

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за скаргою Особи 1 до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м.Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії за заявоюОсоби 1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2015 року та ухвали Апеляційного суду м.Києва від 4.11.2014,

ВСТАНОВИЛИ:

У березні 2014 року Особа 1 звернулася до суду зі скаргою до ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м.Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії.

Особа 1 зазначала, що 28.02.2014 вона отримала постанову ВДВС Дарницького РУЮ у м.Києві від 6.02.2014, якою відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа від 2.10.2013, виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2011, про стягнення з неї на користь відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» 1 млн 526 тис. 125 грн. 22 коп. заборгованості.

Посилаючись на те, що вказане судове рішення набрало законної сили 7.03.2011, а заява про примусове виконання цього рішення подана 3.02.2014, тому постанова про відкриття виконавчого провадження суперечить вимогам п.1 ч.1 ст.26 закону «Про виконавче провадження», за яким державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання, Особа 1 просила скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження та зобов’язати державного виконавця відмовити у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 28.07.2014 в задоволенні скарги Особи 1 до ВДВС Дарницького РУЮ у м.Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії відмовлено.

Апеляційний суд м.Києва ухвалою від 4.11.2014 ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 28.07.2014 скасував та постановив нову ухвалу, якою в задоволенні зазначеної скарги Особи 1 відмовив з інших підстав.

Ухвалою ВСС від 17.04.2015 поновлено Особі 1 строк для касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій; відмовленоОсобі 1 у відкритті касаційного провадження у цій справі з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 17.04.2015 та ухвали Апеляційного суду м.Києва від 4.11.2014 Особа 1 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення її скарги з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції ч.1 ст.24, п.1 ч.1 ст.26 закону «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обгрунтування заяви Особа 1 надала копії ухвал ВСС від 20.02.2013 та 12.09.2014, ухвал Вищого адміністративного суду від 3.10.2013 та 24.04.2014.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 1 доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положенням п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за

змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із ч.1 ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2011 стягнуто з Особи 1,Особи 2 солідарно на користь ВАТ «КБ «Надра» 1 млн 524 тис. 305 грн. 22 коп. заборгованості, 1 тис. 700 грн. судових витрат та 129 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього — 1 млн 526 тис. 125 грн. 22 коп. Рішення набрало законної сили 7.03.2011.

Станом на 9.03.2011 (дату набрання чинності законом «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» від 4.11.2010 №2677-VІ) виконавчий документ за вказаним судовим рішенням не видавався.

2.10.2013 цим же судом видано виконавчий лист, який пред’явлено до виконання ВАТ «КБ «Надра» 3.02.2014.

Постановою ВДВС Дарницького РУЮ у м.Києві від 6.02.2014 відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги Особи 1, суд першої інстанції виходив з того, що у стягувача виникла можливість пред’явити виконавчий лист із часу його отримання — 2.10.2013, що він здійснив 3.02.2014, тому підстав для

скасування постанови про відкриття виконавчого провадження немає.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про відмову в задоволенні скарги Особи 1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що дії державного виконавця вчинені відповідно до вимог ст.18, ч.1 ст.19 закону «Про виконавче провадження», оскільки строк пред’явлення виконавчого документа до виконання зазначається у виконавчому документі, на підставі якого державний виконавець відкриває виконавче провадження.

Разом з тим в ухвалах ВСС від 20.02.2013 та 12.09.2014, в ухвалах ВАС від 3.10.2013 та 24.04.2014, наданих заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що виконавчі документи, видані до набрання чинності законом №2677-VІ, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі (п.4 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону), тому підстав для відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим судом після набрання чинності вказаним законом, у державного виконавця не було, оскільки стягувач пропустив річний строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції п.2 ч.1 ст.22, ч.1 ст.24, п.1 ч.1 ст.26 закону «Про виконавче провадження», п.4 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2677-VІ, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення

розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС виходять із такого.

Відповідно до ч.1 ст.22 закону «Про виконавче провадження» (в редакції закону №2677-VІ) виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч.2 ст.22 закону «Про виконавче провадження» строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень — з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його постановлення.

Отже, за загальним правилом, виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред’явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

За п.4 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2677-VІ, який набрав чинності з 9.03.2011, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим законом,

пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.

Таким чином, поширення дії норм вказаного закону на правовідносини щодо пред’явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа.

У справі, яка переглядається, виконавчий лист суд видав 2.10.2013, тобто після набрання чинності законом №2677-VІ, тому строк пред’явлення цього виконавчого листа до виконання повинен визначатися цим законом і становити один рік з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили (7.03.2011).

Зазначення судом у виконавчому листі іншого строку пред’явлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено судом.

Суд має право лише поновити пропущений строк пред’явлення виконавчого листа до виконання за наявності відповідного клопотання стягувача та поважності причин пропуску цього строку (ст.371 ЦПК).

Відповідно до ч.1 ст.24, п.1 ч.1 ст.26 закону «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред’явлення якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.

Саме такий правовий висновок міститься в судових рішеннях судів касаційної інстанції, наданих заявницею для порівняння.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми п.2 ч.1 ст.22, ч.1 ст.24, п.1 ч.1 ст.26 закону «Про виконавче провадження», п.4 розд.ІІ

«Прикінцеві та перехідні положення» закону №2677-VІ, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.360⁴ ЦПК є підставою для часткового скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та прийняття нового рішення про часткове скасування постанови державного виконавця з огляду на те, що виконавчий документ, виданий на підставі рішення суду після набрання чинності законом №2677-VІ (9.03.2011), був пред’явлений до виконання поза межами строків, установлених ст.22 закону «Про виконавче провадження», питання про поновлення пропущеного строку в установленому ст.371 ЦПК порядку не вирішувалося, і відповідно зазначена обставина, виходячи з положень ст.26 закону «Про виконавче провадження», була підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.360³, ч.1, п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛИ:

Заяву Особи 1 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 17.04.2015, ухвалу АСК від 4.11.2014 та ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 28.07.2014 в частині відмови в задоволенні скарги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження скасувати.

Скаргу Особи 1 до ВДВС Дарницького РУЮ у м.Києві про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії задовольнити частково.

Постанову ВДВС Дарницького РУЮ у м.Києві від 6.02.2014 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2011 за виконавчим листом від 2.10.2013 в частині стягнення з Особи 1 на користь ВАТ «КБ «Надра» 1 млн 526 тис. 125 грн. 22 коп. заборгованості скасувати.

Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.