Судова реформа - немає нічого простіше

Агресія і ненависть громадських діячів, злість і образи суддів, особисті інтереси і підступність політиків, вигода і прибуток бізнесменів - такий антураж супроводжує судову реформу в останні роки. Через це спробу будь-яких перетворень у судовій сфері навіть язик не повертається назвати реформою. У всякому разі, в тому вигляді, в якому ці перетворення підносяться суспільству. Адже нас намагаються переконати, що реформа - це зміни до Конституції і інші закони, підзаконні акти, структура судів, тотальна чистка суддівських лав, перерозподіл функцій і повноважень і т. Д. Але в дійсності реформи - це завжди і в першу чергу люди, їх внутрішні бажання, наміри і настрій, інформують Економічні Вісті .

А настрій людей, які намагаються сьогодні домогтися результативних перетворень у судовій сфері, залишає бажати кращого - так само як і їх реальні внутрішні наміри і бажання. Це концентровано виражається в тому, що з осені минулого року по темі судової реформи не звучить жодної свіжої думки. Якщо виступає суддя, вже заздалегідь можна передбачити, про що він говоритиме. Якщо громадський діяч - те ж саме. Про політиків і високопоставлених чиновників навіть говорити не доводиться. Та й про всіх інших причетних осіб.

Все це - глухий реформаторський тупик. Причина тому - небажання різних груп людей чути один одного, а також шукати шляхи до повного взаєморозуміння і довіри. Кожен глибоко переконаний, що його думка найважливіше і що саме його думка має лежати в основі будь-яких реформ. Навіщо ж тоді слухати і розуміти іншого? Головне - максимально педалювати свою думку і за всяку ціну змітати всі перепони на шляху його практичної реалізації.

Як наслідок, на судовому напрямку всім, за великим рахунком, плювати на те, що говорить протилежна сторона - все сконцентровані виключно на своїх аргументах, доводах і думках. І в кінцевому підсумку - на своїй власній правді. Нині в Україні проводиться величезна кількість дискусійних заходів, де зустрічаються судді, політики, чиновники, представники громадських організацій та інші зацікавлені особи. Але всі ці заходи проходять по приблизно одному і тому ж сценарію: учасники вивалюють один на одного свої проблеми, біль, образи, розчарування, неприязнь і т. Д. І це вивалювання природним чином стає самоціллю даних заходів. Вилили один на одного свою думку і на тому розбіглися - ось частий результат численних зустрічей за участю впливових фігур і високопоставлених осіб.

Через це непоміченим залишається один дуже важливий нюанс, який може дати можливість реформувати суди швидко і без нудного очікування «правильних законів», які в нашій країні все одно нічого не гарантують. На судовому напрямку ніхто не проти реформи - ні судді, ні політики, ні чиновники, ні представники громадського сектору, ні суспільство в цілому.

Так, все по-різному бачать судову реформу, а також її інструментарій та кінцеві результати. Але при цьому більшість причетних осіб переконані, що в судовій сфері більше нема про що говорити, окрім як про реформу.Навіть самі судді в основній своїй масі цілком усвідомлюють, що для життя і роботи по-старому вже не залишилося жодних шансів. І виходів для них два - або відставка, або кардинальна і корисна для суспільства реформа.

Але через те, що все на судовому напрямку стурбовані лише висловлюванням і педалюванням своєї власної думки, згаданий вище нюанс залишається поза увагою кого б то не було. Але, тим не менш, цей нюанс є, і тому судова реформа - це не така вже й утопічна затія, реалізувати яку в Україні апріорі неможливо.

Просто судова реформа повинна піти по принципово іншим рейках. Це особливо очевидно в світлі того, що головний ударний ресурс нинішньої версії судової реформи - зміни до Конституції в частині правосуддя (законопроект №3524) - наглухо застряг в парламенті і має лише теоретичні шанси на успішне голосування. А при владі, як вдалося з'ясувати «i», немає плану Б на випадок провалу конституційних змін - його, до речі, ніколи і не існувало. Що дивно, оскільки нереалістичність прийняття великовагових змін до Конституції була цілком очевидна вже на початку осені 2015 р

Реальні практичні шанси на успіх має лише універсальний комунікатор, який буде користуватися всебічним довірою і який зможе пролити світло на ситуацію всім без винятку учасникам реформаторського процесу і суспільству в цілому. В Україні ще не з'явився такий універсальний комунікатор, хоча спроби його створення і, як наслідок, його прообрази вже мають місце в різних сферах. Наприклад, у сфері бізнесу та регуляторної політики (BRDO, детальніше див. Статтю «Революція довіри перетворить Україну» ), в сфері децентралізації (Інститут громадянського суспільства, детальніше див. Статтю «Вся влада - українцям» ), в сфері реформаторського процесу як такого ( проектний офіс Нацради реформ, детальніше див. статтю «За крок від успішних реформ» ).

Тому зараз можна говорити тільки про контури універсальних комунікаторів, без яких сьогодні не має шансів не тільки реформування будь-якої сфери, а й взагалі збереження цілісності нашого суспільства. По-перше, це буде громадська організація нового типу - некомерційна, неполітична, недержавна і негрантовая. По-друге, такого роду організації обов'язково будуть ставити на чільне місце своєї діяльності всебічне довіру до себе - як самоціль і як визначальну цінність. Тільки на цій платформі можна доносити точку зору представників одного боку запеклого конфлікту до іншої сторони цього ж конфлікту. І навпаки, зрозуміло. По-третє, універсальні комунікатори будуть здатні ставити реформаторські імпульси, які реально будуть мати ефект в Україні, а не штучно привноситься в наше суспільство під егідою прогресивного міжнародного або західного досвіду.

Саме для судової сфери це означає наступне: повинна визріти фігура або організація, яка зможе без спотворень роз'яснити всім точку зору протиборчих сторін і тим самим повитасківать всіх з окопів. Крім того, ця людина або організація повинні будуть донести до всіх і вся, що тотальна концентрація на законодавчому процесі - це помилковий шлях для реформ, особливо для судової сфери. Просто тому, що закони в Україні нічого не гарантують і не забезпечують, причому на переважній більшості реформаторських напрямів. Як наслідок, потрібно шукати інші шляхи для судової реформи, які в першу чергу будуть виникати з довіри і непорушності домовленостей між суддями, політиками, чиновниками і громадськими організаціями. І, звичайно, з базових і природних інтересів всього нашого суспільства.

І найголовніше. Згадані вище людина або організація повинні бути в змозі вказати, куди повинна рухатися судова реформа, щоб її реально можна було здійснити в умовах України і щоб вона при цьому неодмінно була корисною і оздоровчої для всього нашого суспільства. Тут альтернатив практично немає - судді повинні ставати моральними авторитетами для всього нашого суспільства. Вони повинні бути здатні висловлювати публічну думку, яке всіма українськими громадянами буде беззастережно прийматися і при цьому відчуватися як справедливе, зважене і об'єктивне. В першу чергу це стосується публічної оцінки суддями глобальних конфліктів в нашому суспільстві, таких як Майдан, Крим, війна на Сході України і т. Д. (Детальніше див. Статтю «Судді врятують наше суспільство від розвалу» ).

На судовому напрямку немає не те що прообразу - навіть натяку на появу універсального комунікатора такого роду. На роль такого комунікатора планувався, ймовірно, заступник голови Адміністрації президента Олексій Філатов. Але він має конкретну політичну прив'язку, через що моментально отримує співрозмірний кредит недовіри до себе. Крім того, чіткість і вишуканість законодавчих формулювань цікавлять Філатова в набагато більшій мірі, ніж люди і комунікація з ними. А на судовому напрямку саме люди і комунікація з ними сьогодні знаходяться в першочерговому пріоритеті. Адже там не тільки йде війна між різними групами впливу. Там навіть між різними групами суддів має місце шалений протистояння - навіть перед лицем серйозних загроз для всього суддівського корпусу.

Сьогодні немає сенсу обговорювати, чому в судах ми маємо досить сумну і проблемну ситуацію, і хто в усьому цьому винен. В кінцевому підсумку винні всі без винятку - і правим в таких умовах може бути тільки той, хто визнає за собою цю провину і буде думати лише про те, як бути далі. Саме на цьому і потрібно концентрувати визначає фокус уваги - що робити далі і як виходити із такого реформаторського тупика на судовому напрямку.

Коли звичні, шаблонні, стереотипні і комфортні рішення не працюють, це зовсім не означає, що все втрачено.Просто ми ще не знайшли ключ до вирішення проблеми. Але це зовсім не означає, що цього ключа не існує і що він не перебуває на відстані витягнутої руки. Але щоб знайти цей ключ, потрібно сконцентрувати на його пошуках всі свої сили, категорично відкинувши віджили своє, інструменти та ідеї.

Андрій УМАНЕЦЬ