ВСУ висловився про відшкодування збитків і витрат, понесених за втрати працездатності

Суд сформував правову позицію

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 травня 2016 року розглянув справу № 6-481цс16 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

При розгляді була сформована наступна правова позиція.

Статтею 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із Законом Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Вирішуючи питання про право потерпілого на отримання страхових виплат, слід виходити з вимог статей 21, 28, 30, 34, 35, 40 Закону в їх сукупності, які передбачають, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Відповідно до статті 1195 ЦК фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, сторонній догляд тощо.

З аналізу вищенаведених цивільно-правових норм слід зробити висновок про те, що працівник, якому завдано шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, має право вимагати від фізичної або юридичної особи, яка її завдала, відшкодування заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодування додаткових витрат, пов'язаних з необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

За таких обставин за пересматриваемому справі апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, прийшов до неправильного висновку про те, що належним відповідачем у справі повинен бути саме Фонд, не враховуючи, що до моменту встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності Фонд не має обов'язки перед позивачем здійснювати страхові виплати, передбачені Законом. При цьому суд помилково не застосував положення статті 1195 ЦК, яка передбачає обов'язок фізичної або юридичної особи, яка завдала шкоду, відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, та інші витрати; не взяв до уваги, що исте, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається, зокрема і на положення статті 1166 ЦК.

Джерело: ЮРЛІГА