Експерт з питань адвокатської етики Людмила Кожура:

 «ПАЕ наповнені подекуди оціночними категоріями, що дозволяє досить вільно їх інтерпретувати»

В„–24 (1270) 11.06—17.06.2016

КАТЕРИНА ГРИНЬОВА

Українська адвокатура переживає часи якісних змін, пришвидшених в умовах євроінтеграції. Адвокатам доводиться звикати до контролю з боку професійного самоврядування, вимагати чітких і прозорих правил професійної поведінки, стежити за духом та буквою закону в частині регулювання адвокатської діяльності. Про вплив цих реалій на фахову правову культуру в інтерв’ю «ЗіБ» розповіла експерт з питань адвокатської етики Людмила КОЖУРА.

<!--[if !supportLineBreakNewLine]-->
<!--[endif]-->

— Людмило Олександрівно, чому останнім часом професійні громадські організації приділяють стільки уваги питанням адвокатської етики?

— Стаття 59 Конституції проголосила функцією адвокатури забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах. Тобто роль адвокатури в цілому та кожного окремого адвоката для особи, яка опинилася у складних життєвих обставинах, важко переоцінити. Виходячи із цього, адвокат має відповідати високим етичним вимогам для найкращого забезпечення прав та законних інтересів громадян. Тому інтерес громадських організацій до етичного боку роботи адвоката цілком зрозумілий. Адже в Україні, як і в інших державах світу, громадські організації виступають стабілізатором у процесі демократизації суспільства, розв’язують гострі соціальні проблеми, зменшуючи тим самим соціальну напруженість, допомагають громадянам реалізовувати свої права у всіх сферах суспільного життя і, нарешті, сприяють взаєморозумінню між особами та державою.

— Як проблеми адвокатської етики впливають на довіру до адвокатури з боку суспільства та влади? Які порушення ПАЕ є найбільш поширеними?

— Проблеми з недотриманням правил адвокатської етики, безумовно, негативно впливають на довіру до адвокатури з боку суспільства та влади. Адже, як показує практика, все ще мають місце випадки, коли адвокат, нехтуючи ПАЕ, керується власною вигодою та своїми інтересами. На жаль, нерідкісними є розголошення адвокатами конфіденційної інформації, непрофесійне виконання своїх обов’язків, зловживання адвокатськими запитами тощо. Тому посилення відповідальності адвоката за невиконання професійних обов’язків та правил адвокатської етики може значно покращити ситуацію.

— Питання дисциплінарної відповідальності адвокатів належать до компетенції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Як їхня робота впливає на ситуацію?

— Закритість практики КДКА порушує принципи відкритості та гласності, проголошені у п.1.3 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, що є неприпустимим. Серйозною проблемою є розмитість етичних норм. Адже правила адвокатської етики наповнені подекуди оціночними категоріями, що дозволяє адвокатам досить вільно їх інтерпретувати та, відповідно, порушувати у тих ситуаціях, де їм це зручно. Закордонний досвід не є панацеєю у розв’язанні наших проблем, проте його врахування, безумовно, буде корисним.

Наведу яскравий приклад: 19.04.2013 Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури розглядала справу адвоката, який залишив собі кошти клієнта, призначені для сплати штрафу. Наслідком цього стало виконання клієнтом громадських робіт. Зауважу, що останній був глухонімий, і цей факт адвокат використав на свою користь. За таке правопорушення його позбавили права займатися адвокатською діяльністю лише на рік. Для порівняння: у штаті Нью-Йорк адвокат, який вчинив аналогічний проступок, назавжди позбавляється права займатися адвокатською діяльністю. Такий досвід, безумовно, слід переймати.

— Водночас панує думка, що іноземний досвід не може допомогти в українських реаліях. Адже відповідний рівень правової культури в Україні не сформовано, та й адвокати кожен на свій лад розуміють свої професійні обов’язки. Із чого слід починати: з виховання правової свідомості громадян, які звертаються по захист, чи самих адвокатів?

— Це питання перегукується з попереднім. Проблема є комплексною. Слід виховувати

правову культуру та підвищувати свідомість як пересічних громадян, так і самих адвокатів. Проте серйозніші вимоги слід висувати все ж таки до адвокатів, адже вони покликані захищати клієнта у складних, стресових, часто незрозумілих ситуаціях, є хранителями справедливості та представниками чи не найважливішої професії. Слід почати з основ національної юридичної освіти, яка є недосконалою в частині відсутності відповідних стандартів.

Також у вузах проблемою є недостатнє виховання в майбутніх адвокатів правової та морально-етичної свідомості. Підтримую позицію науковця В.Череватюк, яка теж звертає увагу на те, що одним зі способів подолання зазначеної проблеми є створення «клінічної освіти» або «юридичних клінік».

Наприклад, у США термін «клінічна освіта» з’явився у1920—1930-х роках. А один із юристів-реалістів Джером Франк написав у 1933-му статтю під риторичною назвою «Чому б не створити клініку для юристів?»

Юридичні клініки у США були покликані надавати необхідну юридичну допомогу малозабезпеченим клієнтам і водночас, що є досить важливим, розвивати необхідні професійні навички в студентів. Перші юридичні клініки в Україні створювалися у 1996—1999 роках у Донецьку, Києві, Львові при юридичних вузах за участю молодіжних студентських та інших громадських організацій. Сьогодні в Україні налічується близько 30 юридичних клінік, причому значна частина вузів, де є юридичні клініки, ще не інтегрувала цей курс до навчального плану.

Крім того, ситуацію могло б змінити відповідальніше ставлення до вивчення такої дисципліни, як юридична деонтологія. Хоча вона теж не повною мірою здатна виховати почуття справедливості у майбутнього юриста, якщо його не було закладено в сім’ї або особливостями соціального життя.

Спостерігається й недостатня увага вчених до популяризації юридичної етики, і це також має свій негативний вплив на морально-етичний рівень розвитку свідомості адвокатів та юристів у цілому.

Проблема також полягає в тому, що в нашій країні через наявність великої кількості некомпетентних адвокатів, юристів поступово втрачається повага до професії. Наприклад, у Норвегії є тільки 3 вищі навчальні заклади, які готують юристів, — у Осло, Бергені та Тромсе, в яких складають державні іспити та отримують дипломи лише третина студентів, які там навчалися. Схожа ситуація в Німеччині, де тільки 50% усіх студентів юридичних вузів складають державний іспит та отримують дипломи.

В Україні ж налічується близько 100 вузів, які готують спеціалістів у юридичній сфері, 95% яких щороку отримують дипломи. При цьому тільки незначна частина випускників знаходять роботу за спеціальністю та стають компетентними й кваліфікованими адвокатами. Сказане дає підстави стверджувати, що рівень юридичної освіти та вимог, які висуваються до студентів в Україні, слід підвищувати до аналогічних вимог розвинутих країн, що дасть можливість удосконалити кваліфікацію та етичність вітчизняних адвокатів.

— Якою буде ваша порада адвокатському співтовариству з огляду на зазначене?

— Єдиної та універсальної поради бути не може, оскільки проблема порушення адвокатами етичних засад своєї діяльності є, як бачимо, складною та багатогранною. Хотілося б, аби всі адвокати глибоко усвідомлювали своє покликання та надважливість професії, адже дуже часто громадяни довіряють їм свою долю, тому такі особи повинні відповідати найвищим моральним вимогам та сумлінно ставитися до виконання професійних обов’язків, закріплених у правилах адвокатської етики.