Верховний Суд висловися щодо стягнення неустойки

За правилами ст.549 Цивільного кодексу, неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення ним зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення. Такого висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 18.05.2016, ухваленій у справі №6-474цс16.

<!--[if !supportLineBreakNewLine]-->
<!--[endif]-->

За загальним правилом, що випливає із ЦК, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання, не обмежується. Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність 1 рік.

Статтею 253 кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок.

Стаття 266 ЦК передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги така давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз згадуваних норм дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Проте ч.3 ст.267 ЦК установлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення.

Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не можуть.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не визначено договором або законом.

За ст.1 закону «Про індексацію грошових доходів населення» від 3.07.91 №1282-ХІІ, індекс інфляції (індекс споживчих цін) — це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, а не іноземна валюта, яка була предметом договору.

Норми ч.2 ст.625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються тільки на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.

При ухваленні судом рішення потрібно перевести суму боргу з іноземної валюти в національну, урахувати офіційний курс гривні до валюти, установлений Національним банком на день винесення рішення.