Прийняття Дисциплінарного кодексу є необхідним, – В. Нежура

Автор: Катерина Беляєва

-  Вадиме Анатолійовичу, новосформований склад ВРЮ почав діяти з 9.06.2015 р. Тоді ж був створений новий регламент ВРЮ, в якому була закріплена низка інноваційних аспектів, у тому числі й принцип змагальності сторін. На одному із заходів, присвячених обговоренню питання суддівської дисциплінарної відповідальності, члени Ради зазначили, що цей принцип не можна ототожнювати з принципом змагальності у судовому процесі. Зокрема, йшлося про те, що в європейських країнах цей принцип орієнтований на суддів і означає можливість володільця мантії ознайомлюватися з матеріалами справи та надавати пояснення. Що варто розуміти під принципом змагальності у діяльності ВРЮ, як він реалізується Радою та які (приватні чи публічні) інтереси зачіпає?

- Справді, принцип змагальності реалізується в діяльності ВРЮ не зовсім у класичному його визначенні, яке майже однаково сформульоване в усіх процесуальних кодексах України, що, у свою чергу, свідчить про сприйняття та застосування цього принципу в нашій судовій системі незалежно від спеціалізації судового органу.

По-перше, слід звернути увагу на те, хто і з ким змагається під час дисциплінарного провадження. На відміну від судового розгляду, де змагаються сторони, а суд, згідно з законом, виступає як незалежний орган, який оцінює переконливість наданих сторонами доказів на підтвердження заявлених ними вимог, у дисциплінарному провадженні однією зі сторін виступає суддя, дії якого є предметом розгляду, а з іншої сторони – його опонентом виступає член ВРЮ або ВККСУ, який перевіряє обґрунтованість поданої скарги, а самі вказані органи, відповідно до визначеної компетенції, приймають рішення щодо наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Зрозуміло, що при такій конструкції взаємовідносин між «сторонами у спорі» та їхнім арбітром не можна говорити про повноцінну реалізацію в діяльності ВРЮ, а так само і ВККС, принципу змагальності у загальновживаному розумінні цього поняття.

Хоча, як свідчить практика розгляду дисциплінарних справ, ВРЮ у своїй діяльності намагається бути максимально об’єктивною, надаючи суддям, насамперед, можливість повною мірою захистити свої інтереси та довести власну позицію.А висновок члена ВРЮ, можу це впевнено стверджувати, для інших членів Ради не є наперед визначеним і таким, що не підлягає зміні або коригуванню в тій чи іншій частині, аж до висловлення протилежної думки.

За змістом ч. 3 ст. 32 Закону «Про Вищу раду юстиції» в редакції Закону від 12.09.2015 р. №192-VІІІ та аналогічних положень ст. 95 Закону «Про судоустрій та статус суддів», право суддів давати пояснення та знайомитися з матеріалами справи, як одна зі складових принципу змагальності, починає реалізовуватися з моменту відкриття дисциплінарної справи, оскільки саме тоді суддя набуває статусу сторони у дисциплінарній справі.

Дискусійним є питання, чи може суддя знайомитися з матеріалами справи до моменту відкриття дисциплінарної справи. Я особисто, як і більшість членів ВРЮ, схиляюсь до такої думки, що з огляду на те, як на сьогодні законодавчо врегульовані стадії дисциплінарного процесу, на етапі проведення перевірки щодо судді він не може знайомитися з матеріалами справи (перевірки), але вправі давати пояснення. Дослівно в законі зазначено, що він може бути опитаний членом ВРЮ (ВККСУ), який проводить щодо такого судді перевірку. 

Питання про те, які інтереси (публічні чи приватні) зачіпає у своїй діяльності ВРЮ, реалізуючи принцип змагальності, я поділив би на дві складові.

Суддя, як публічна особа, реалізуючи надані йому державою владні повноваження, втручається у сферу приватного життя та інтересів громадян, і тому Раді необхідно підтримувати баланс між захистом приватних інтересів, підтримуючи тим самим інший базовий принцип громадянського суспільства – верховенства права. З іншого боку, необхідно захищати публічні інтереси, які випливають зі специфіки статусу й особливості діяльності судді, правомірність дій якого поставлено під сумнів заявником, а негативна поведінка якого, у разі доведеності цього факту, підриває не лише його авторитет, як представника судової гілки влади, а й загалом держави, яка є гарантом стабільності й добробуту в суспільстві.

Не можна залишити поза увагою й те, що у разі звільнення судді з особливих обставин у більшості випадків підставою є порушення присяги. Отже, коли відповідне рішення набере законної сили, суддя перестає бути публічною особою, у зв’язку зі втратою статусу судді. Враховуючи весь комплекс негативних наслідків для такої особи, процедура її звільнення Радою повинна бути максимально коректною і з суворим дотриманням усіх передбачених законом формальних процедур, оскільки в цьому випадку, звільняючи суддю-порушника, Рада виступає саме на захист публічних інтересів.

- Які недоліки реалізації принципу змагальності зазначають учасники дисциплінарного провадження?

- Серед недоліків реалізації принципу змагальності, як член дисциплінарної секції Ради, я назвав би відсутність чіткого регулювання прав та обов’язків учасників на всіх стадіях дисциплінарної процедури, внаслідок чого ці прогалини «заповнюються» рішеннями самих органів, які розглядають дисциплінарні справи. Але таке практичне врегулювання має суттєвий недолік, оскільки може бути поставлене під сумнів таслугувати підставою для визнання незаконним рішення Ради у разі його оскарження до суду, зокрема ВАСУ, судді якого можуть по-іншому оцінити таку нормотворчу діяльність Ради, і не завжди на користь останньої.

- Які Ви бачите шляхи їх усунення?

- Як показує мій досвід роботи в Раді, для усунення багатьох недоліків тасуперечностей у роботі цього органу, а так само і в роботі ВККСУ, є необхідним прийняття Дисциплінарного кодексу, подібного за предметом регулювання, наприклад, до цивільного або господарського процесуального кодексу.

Незважаючи на те, що Рада не є судовим органом у прямому розумінні цього слова, її діяльність за змістом і духом дуже схожа на судову діяльність, тому є нагальна потреба у більш детальному регулюванні багатьох питань, які пов’язані з процедурою розгляду дисциплінарних справ. Як варіант,усі ці питання можуть бути передбачені у Регламенті ВРЮ.

- Питання щодо принципу змагальності породжує інше питання – стосовно доступу учасників до матеріалів справи. На одному із заходів була озвучена така думка:якщо учасники матимуть необмежений доступ до пояснень один одного, вони зможуть надавати нові й нові факти, що зробить дисциплінарне провадження безкінечним. Чи відповідає це дійсності? Чи варто обмежувати учасників у доступі до матеріалів?

- Як уже зазначалося, повноцінного статусу учасника дисциплінарної справи, згідно з чинним законодавством, суддя набуває з моменту відкриття щодо нього дисциплінарної справи, це випливає зі змісту ст. 32, 95 законів «Про Вищу раду юстиції» та «Про судоустрій і статус суддів» відповідно.

Особисто я схиляюсь до тієї думки, що предмет розгляду органом, який здійснює дисциплінарне провадження, повинен бути обмежений доводами скарги за аналогією, наприклад, до цивільного процесу, де суд розглядає скарги в межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України).

На сьогодні серед членів ВРЮ існує єдина думка стосовно того, що об’єм «пред’явленого судді обвинувачення» повинен бути чітко визначений на стадії відкриття дисциплінарної справи та, як наслідок, надалі не може бути збільшений новими фактами й обставинами. Повідомлення чи встановлення цих фактів та обставин після відкриття дисциплінарної справи може бути підставою для відкриття іншого провадження за загальною процедурою.

- Стосовно строків процедури відомо, що це питання вже обговорювалось як членами Ради, так і європейськими експертами. Як Ви вважаєте, чи потрібно у Регламенті ВРЮ встановлювати строки розгляду проваджень?

- Насправді, питання строків розгляду справ не таке просте, як здається на перший погляд. Визначення будь-якого конкретного строку є нерозривним із визначенням інших питань, пов’язаних з діяльністю Ради. Зокрема, це питання кількості членів Ради й апарату, навантаження на кожного її члена, організації роботи Ради, яка включає дуже широкий спектр питань, починаючи з трудового розпорядку, закінчуючи розмежуванням компетенції між Радою та її членами. Тому теоретично, я думаю, його слід встановити, але на сьогодні не берусь запропонувати будь-який із варіантів.

- Один із фахівців у своєму інтерв’ю «ЮГ» розповів, що, скажімо, у Литві суддю, який порушує професійну етику, можуть звільнити протягом тижня. Зважаючи на це, експерт поскаржився, що авторитет судової влади України страждає від того, що резонансні суддівські справи затягуються на декілька місяців, а то й на кілька років. Він припустив, що було б доцільно визначати пріоритетні справи та розглядати їх першочергово. Чи можлива в роботі Ради будь-яка пріоритетність?

- Ми знову повертаємося до питання пріоритетності публічних і приватних інтересів у роботі Ради. Наприклад, людина пропрацювала 25-30 років на посаді судді й подала заяву про звільнення у відставку або за власним бажанням. Це питання публічної сфери чи приватної? Якщо людина майже все свідоме доросле життя віддала суддівський професії, була публічною особою, виступала від імені держави, то чи заслужила вона право на те, щоб її питання було вирішено у встановленому законом порядку, а головне – у строк? Безумовно, так! Чи є воно пріоритетним у роботі Ради? Думаю, що ні, але така заява не може лежати без рухулише тому, що у Ради є справи більш резонансні чи актуальні, до яких проявляється публічний інтерес.

Я вважаю, що пріоритетність у роботі Ради можлива, але категорії таких справ повинні бути чітко виписані в законі, і для їх розгляду можуть бути встановлені коротші строки, ніж ті, які передбачені для загальної процедури розгляду справ.

- Відомо, що питання пріоритетності підіймалось і європейськими експертами, однак у трохи іншому контексті. Воно стосувалося звільнення судді за загальними обставинами, за порушення присяги та у випадку порушення вимог щодо несумісності. Якщо до ВРЮ вноситься одночасно подання про звільнення судді з кількох різних підстав, то який з матеріалів має розглядатися першочергово?

- За сталою практикою, яка склалася у ВРЮ, з огляду на невизначеність цього питання законодавством, якщо є кілька підстав для звільнення судді з посади, перш за все вирішується питання про звільнення за особливих обставин. І тут постає проблема з дотриманням строків розгляду заяв про звільнення за загальними обставинами, які визначені в законі (30 днів), але враховуючи правові наслідки, які настають у разі звільнення судді за порушення присяги та за власним бажанням, на мій погляд, такий розподіл акцентів у роботі Ради є виправданим.

- До слова про порушення присяги. Хотілося б почути Вашу думку з приводу цієї сентенції, адже відомо, що, наприклад, у тій же Литві порушення присяги розповсюджується лише на певну категорію суддів і є скоріше політичним рішенням. Який проступок має вчинити український законник, щоб його дії були кваліфіковані Радою як порушення присяги?

- Які дії судді можуть бути кваліфіковані як порушення присяги, визначено у ст. 97 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Практику застосування вказаних положень закону можна подивитися та проаналізувати в рішеннях Ради у новому складі, тобто з липня 2015 р.

Не думаю, що наших суддів слід поділяти на особливі категорії. Суддя районного суду й Верховного Суду України ухвалюють свої рішення іменем України та несуть однакову відповідальність перед кожним окремим громадянином і суспільством за правомірність своїх рішень і підтримання правопорядку в цілому в державі. 

- Часто експерти зі Старого світу говорять про необхідність відмежування кваліфікаційних суддівських органів від дисциплінарних. Чи поділяєте Ви цю думку?

- Цілком поділяю таку думку. Якщо коротко, я вважаю, що це різні професії, хоча обидві мають схожу мету – формування чесного, високопрофесійного, незалежного корпусу суддів.

- Нещодавно ВРЮ виступила з ініціативою створення в Раді робочої групи з метою напрацювання нової концепції взаємодії органів у сфері судової влади з урахуванням змін до Основного Закону України. Чи можете Ви детальніше розповісти про цю концепцію?

- Така група дійсно була створена для роботи над питаннями організації та повноважень органів у системі судової влади. Верховна Рада України прийняла зміни до Конституції України в частині правосуддя, проект закону «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням конституційних змін, і нагальним є питання розробки проекту іншого профільного закону – «Про Вищу раду правосуддя».

- На сьогодні заробітна плата працівників апарату суду скоротилася втричі. Як Ви вважаєте, чи вплине це на якість здійснення правосуддя та чи відіб’ється на авторитеті судової влади?

- Ще одна болюча тема, яка обговорюється не один рік. Погодьтеся, що в житті в усьому повинна бути гармонія. Якщо покарання, наприклад, призначається особі пропорційно до характеру вчиненого правопорушення, то й оплата праці також повинна відповідати рівню кваліфікації працівника та складності виконаної роботи.

Якщо до помічника судді кваліфікаційні вимоги майже такі, як і до судді, то в питаннях застосування законодавства він має орієнтуватися не гірше, ніж суддя. Тому постає слушне питання, чому оплата праці помічника судді в 4-5 разів менша, ніж суддівська.   

Я не думаю, що маленькі зарплати працівників апарату судів прямо впливають на авторитет суддівської влади як державної інституції, але на якість здійснення правосуддя – безумовно. Не можна залишити поза увагою й ту обставину, що мізерні зарплати нерідко стають приводом для службових зловживань окремих працівників судів.

Так, останню крапку в судовому розгляді ставить суддя. Однак до того, як він поставить свій підпис на судовому рішенні, багато людей (працівників суду) зроблять свій внесок (хто більший, а хто менший) у загальну справу – здійснення правосуддя. У цій справі немає дрібниць. Саме тому оплата праці таких працівників повинна бути на належному рівні. 

Розмову вела Катерина Бєляєва, журналіст «Юридичної газети»