Постанови вищого значення

 Працівники апарату не зможуть претендувати на кошти, передбачені спеціальним законом

В„–33 (1279) 06.08—12.08.2016

ЄВГЕН БЕРЕЗОВСЬКИЙ

Крапку у спорі працівників апарату судів із Державною судовою адміністрацією щодо необхідності виплатити передбачений законом посадовий оклад поставили у Верховному Суді. Коротко його позицію можна викласти так: якщо бюджет коштів не передбачав, то й отримувати їх ніхто не повинен.

<!--[if !supportLineBreakNewLine]-->
<!--[endif]-->

Заблоковане підвищення

Сподівання на суттєве збільшення доходів у працівників апарату з’явилося після ухвалення в жовтні 2014 р. закону «Про прокуратуру» (№1697-VII), який, крім іншого, передбачав унесення змін до ч.1 ст.144 закону «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до новацій «розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до 6 категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30% посадового окладу судді місцевого суду». А оклади працівників апарату, посади яких віднесені до кожної наступної категорії, мали зрости на коефіцієнт 1,3.

Водночас ця норма так і не запрацювала. Майже відразу після ухвалення змін Уряд визначив механізм, яким чином її можна не виконувати. Так, п.9 «Прикінцевих положень» закону про держбюджет на 2015 рік було

передбачено, що згадана норма, як і низка інших, «застосовуються в порядку та розмірах, установлених Кабміном, виходячи з наявних фінансових ресурсів».

До того ж в той час схема обчислення посадових окладів працівників апарату була закріплена постановою КМ від 9.03.2006 №268, і жодних змін щодо підвищення зарплат до неї не вносилось. Якби ж урядовці збирались виконувати ухвалений парламентом закон, то мали б привести свої нормативно-правові акти у відповідність із ним. А у березні 2015 р. завдяки закону «Про забезпечення права на справедливий суд» це положення було виключене.

Пленум надії

Працівники апарату спробували відстояти свої інтереси та почали звертатися по захист до суду, вимагаючи визнати неправомірними дії теруправлінь ДСАУ щодо ненарахування та невиплати винагороди відповідно до норм закону. Таким чином, службовці сподівалися зобов’язати адміністрацію провести перерахунок і виплатити кошти в «законному» розмірі.

Спершу представники апарату стикнулися із різною практикою в судах: не було єдності навіть у рішеннях Вищого адміністративного суду. Однак позитивним моментом для них мала стати постанова пленуму ВАС «Про Довідку щодо результатів вивчення та узагальнення практики застосування адмінсудами положень закону «Про судоустрій і статус суддів» у спорах щодо визначення розміру заробітної плати працівників апарату судів» від 5.02.2016 №3.

Учасники пленуму вказали, що частина судів уважає за правильне керуватися згаданими

положеннями закону й задовольняє позови. Інші ж переконані, що ДСАУ цілком правильно послуговується законами про держбюджет на 2014 і 2015 рр., які додаткових витрат на оплату праці не передбачали.

На думку учасників пленуму, в період із 26 жовтня 2014-го до 28 березня 2015 р. працівники апарату мали отримувати оклад саме відповідно до ч.1 ст.144 закону про судоустрій. Пояснювалось це передусім пріоритетом спеціальної норми над загальною. До того ж, на переконання представників ВАС, законом безпосередньо встановлювався розмір окладу, а про повноваження щодо його корегування урядовцями на власний розсуд ніде не згадувалося. Кабмін мав би лише внести зміни до своїх постанов, щоб вони не суперечили закону.

Завершення сподівань

Попри позицію касаційної інстанції, отримати зарплату у визначеному законом розмірі працівники апарату так і не змогли. У ДСАУ порадили своїм теруправлінням оскаржити постанови ВАС, і справи дійшли до ВС. Останній виніс низку рішень, ставши на бік «економних» органів влади та вказавши на своє бачення ролі Уряду в процесі визначення посадових окладів.

Відповідно до позиції Суду оплата праці «бюджетників» здійснюється не просто на підставі законодавчих та інших нормативних актів, а в межах бюджетних асигнувань, про що говорить ст.13 закону «Про оплату праці».

Як наголошується в рішеннях ВС, ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу встановлює, що «керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та

здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах». Але ні у 2014-му, ні у 2015-му до закону про держбюджет не вносилися зміни, і фонд оплати праці для представників судової системи не збільшувався.

Тому, оскільки видатків на реалізацію положень зазначених законів не передбачено, «територіальні управління ДСАУ не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків держбюджету».

Разом з тим позиція, яку висловив ВС у цих рішеннях, суттєво різниться з точкою зору Суду, вираженою в поданні щодо конституційності норми п.11 «Прикінцевих положень» закону про держбюджет на 2016 р. Завдяки оскарженому положенню Уряд так само отримав право застосовувати норми закону про судоустрій, «виходячи з наявних фінансових ресурсів».

Зокрема, як пояснювали у ВС, обмеження стосувалося розміру суддівської винагороди, пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, засад фінансування судів тощо. Своє клопотання ВС обгрунтовував тим, що такі обмеження не відповідають правовій визначеності як елементу принципу верховенства права та гарантіям незалежності суддів, а також створюють загрозу для функціонування судової системи в цілому. КС підтримав ці доводи й визнав право Кабміну самостійно регулювати «суддівські виплати»

неконституційним. Однак обмеження окладу працівників апарату, мабуть, не несе загрози незалежності судової системи, тому в конституційності цього положення в законі про бюджет-2015 у ВС сумнівів не виникало.

У свою чергу у ДСАУ повідомили, що «вживатимуть усіх можливих заходів для захисту прав працівників апарату судів у частині їх фінансового забезпечення та працюватимуть у напрямі підвищення рівня заробітної плати таких працівників». Однак можливість виплати згаданої «надбавки» вже повністю втратила актуальність.

Уряд же може вважати рішення ВС успіхом, адже завдяки йому не тільки зекономить бюджетні кошти, а й фактично отримає право не виконувати ті закони, які виглядатимуть «надто витратними».