Комплекс моральних обов’язків

СВІТЛАНА ГЛУЩЕНКО, директор департаменту Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, доктор юридичних наук, заслужений юрист України

Однією із новел реформи судової влади є створення нового органу — Громадської ради доброчесності. Її основне завдання — сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів у встановленні відповідності судді (кандидата на цю посаду) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Проаналізуємо, що слід розуміти під цими критеріями та чи достатньо повно в законі регламентована діяльність самої ради.

Честь, совість, гідність тощо

Професійна етика як категорія складається із загальних етичних принципів і правил поведінки, котрі пов’язуються з конкретною професією. У найзагальніших рисах ці принципи можна поділити на дві групи: за юридичною силою та за предметом правового регулювання.

Так, у розрізі юридичної сили етичні принципи поділяються на правові та корпоративні. Перші, як уже зрозуміло, закріплені в Конституції та законах України і визначають обов’язок неухильного дотримання етичних норм у сфері професійної діяльності судді. У свою чергу друга група принципів міститься у сукупності правил поведінки — Кодексі суддівської етики, затвердженому ХІ з’їздом суддів. Цей документ регламентує положення щодо заборони, процедури та ідеалів (стандартів) професійної діяльності.

Етичні принципи за предметом правового регулювання можна поділити на: загальні вимоги; правила професійної діяльності на посаді судді; норми, що визначають позасудову діяльність; положення, що встановлюють відповідальність за порушення норм професійної етики. Професійна діяльність має грунтуватися на таких основних етичних вимогах: дотримання присяги; вірність громадянському та службовому обов’язку; безсторонність; повага; нерозголошення професійної таємниці; ввічливість; тактовність; підтримання та підвищення кваліфікації; сумлінне виконання обов’язків судді; вжиття заходів для ефективності службової діяльності.

Наприклад, за кодексом поведінки суддів США (1992 рік), суддя має підтверджувати непідкупність і незалежність судової влади. Крім цього він зобов’язаний:

• уникати порушення пристойності у своїй діяльності;
• виконувати службові обов’язки неупереджено та старанно;
• у позасудовій діяльності поводитись узгоджено зі своїми службовими обов’язками;
• не обговорювати з третіми особами обставин справ, не розголошувати службову таємницю;
• із членам сім’ї, які проживають спільно з ним, утримуватися від будь-яких подарунків та послуг;
• утримуватися від недоречної політичної діяльності, при цьому можна бути членом політичної партії, але не відвідувати її зборів;
• звітувати про всі наявні в нього конфлікти.

У вітчизняному кодексі етичні стандарти, пов’язані зі статусом судді, поділяються на 3 групи: загальні, вимоги до поведінки під час здійснення правосуддя та засади позасудового поводження. Отже, професійну етику можна розглядати як комплекс моральних обов’язків, які відображають ставлення судді до свого фаху та похідні відносини (зі сторонами, колегами, представниками своєї родини та членами суспільства), а також засвідчують моральну відповідальність і готовність виконувати свої службові обов’язки. Професійна етика включає такі поняття, як обов’язок, відповідальність, честь, совість, гідність, справедливість, такт.

Трансформація добра в професію

Ефективність правосуддя залежить насамперед від особистих чеснот судді. Видатними філософами доброчесність розуміється таким чином.

На думку Аристотеля, від природи людині дано в руки зброю — розсудливість і чеснотливість, але ними можна користуватись і протилежним чином. При цьому останню мислитель позиціонував як здатність керувати державою.

Сократ надавав чесноті та справедливості значення найціннішого у світі, так само як праву й законам.

Джеремі Бентам зазначав, що доброчесність — це протилежність корисливості; пожертва власними інтересами спільній користі.

На думку Джорджа Мура, критерій етичного значення поняття «доброчесність» той самий, що й поняття «обов’язок».

У свою чергу Густав Радбрух називав доброчесність позитивною моральною властивістю, високою моральністю конкретної людини.

Тому доброчесність — це глибока категорія, яка включає всі сторони моральності та, по суті, є трансформацією добра в професійну етичну сферу. Поєднання моральності та добра дає можливість окреслити площину доброчесності особи, яка здійснює функції держави, зокрема: компетентність, вимогливість до себе, безкорисливість, чесність, твердість, сумлінність.

Очевидно, що доброчесність охоплює такі категорії, як добро і чесність. Добро є етичною категорією, за якою здійснюється позитивне оцінювання певної поведінки, явища чи події; це благо, моральне, правильне, стверджувальне, позитивний початок; добро покликане на протистояння злу, поганому, руйнівному й негативному. Чесність розуміється як одна з основних граней людських чеснот, що відображає одну з найважливіших вимог моральності; чесність — це вміння визнавати неправоту, здатність ніколи не виправдовуватися, бути щирим у будь-якій ситуації. Вона вважається не правом, а обов’язком високоморальних людей. Найтісніше чесність поєднується зі справедливістю й порядністю, тому виокремлюються два види чесності: перед собою та перед іншими людьми.

За тлумачними словниками, синонімами прикметника «доброчесний» є: чесний, цнотливий (який живе чесно, дотримується всіх правил моралі; який виражає чесність); правдивий, чистий (який виражає правдивість, чесність); порядний (не здатний на погані, аморальні вчинки); незаплямований, незаплямлений, добрий (який нічим не зганьбив себе), моральний; добропристойний, добропорядний.

«Я» у трьох вимірах

Доброчесність у розумінні обов’язку особи, яка є суддею або має намір ним стати, а також усвідомлення особою власного морально-психологічного портрета є багатовекторною та розкривається через 3 призми: «я»; «я і суспільство»; «я і держава».

Такий підхід дозволить сформувати орієнтовний перелік моральних якостей, які притаманні кожній зі складових.

Окреслене дає змогу сформулювати визначення доброчесності як морально-етичного фундаменту діяльності судді, котрий визначає межу та спосіб поведінки, що має грунтуватися на принципах добрих відносин з особами, суспільством і державою, а також чесності в способі життя, виконанні професійних обов’язків та розпорядженні матеріальними ресурсами.

Отже, окреслені критерії оцінювання поєднані з критерієм професійно-етичного обов’язку, адже з утратою морального потенціалу втрачається й професійний потенціал, оскільки аморальній особі важко стати висококваліфікованим працівником будь-якого спектру державного життя. У зв’язку із цим особливого змісту набуває визначення судової дисципліни, що має такі елементи:

• визнання й закріплення соціальних правил поведінки;
• способи забезпечення й дотримання стандартів поведінки;
• оцінка поведінки з погляду її відповідності соціальним нормам;
• реалізація норм юридичної відповідальності за порушення певних обмежень.

Справедливість у площині законності

Результатом діяльності судді є ухвалення рішення. Нині верховенство право трансформувалося з принципу законності, і сила закону як позитивне вираження волі влади еволюціонувала в бік справедливості, що утвердило вищість природного права над писаним. Однак окремі аспекти законності формують відповідне правове поле, яке полягає у вимозі державного характеру до всіх учасників правовідносин.

Водночас справедливість виражається в застосуванні норм через конкретного носія — його обов’язок, честь і совість, що формує такий алгоритм: виконання професійних обов’язків відповідно до закону через регламентацію конкретних дій за допомогою етичних норм, які вважаються стандартами правової культури, основаної на найважливіших моральних принципах. Тому суддя з високим рівнем такої культури зобов’язаний керуватися не лише нормами права, а й нормами моралі, що виводить справедливість як моральну категорію в площину законності. Такий обов’язок є виявом рівня правосвідомості, втіленим у законодавстві у вигляді юридичних обов’язків.

З юридичним обов’язком пов’язані дисципліна, відповідальність, які упорядковують належне виконання службових обов’язків, та самодисципліна. При цьому санкційні та примусові механізми на психологічному рівні трансформуються в потребу самої людини наслідувати норми поведінки (правові й етичні), оскільки в разі їх недотримання виникають докори сумління, провини. Найоптимальніший варіант — це поєднання дисципліни та самодисципліни, тоді збігаються інтереси держави й конкретного суб’єкта правозастосування.

Почуття відповідальності є внутрішньою необхідністю правомірної поведінки й дотримання норм, тобто обов’язку та дисципліни, а сама відповідальність отримує ознаки професійної. Отже, шлях до професійної відповідальності лежить через власне переконання в необхідності дотримання правових та моральних норм. Проте такому переконанню мають передувати певні умови — досконалість закону, високий рівень правової культури та професійний рівень особи.

Прогалини в регулюванні діяльності ГРД

Отже, оцінювання судді (кандидата на цю посаду) за критеріями професійної етики та доброчесності, безумовно, є позитивним чинником. Хоча окремі положення, які стосуються функціонування Громадської ради доброчесності та порядку проведення такого оцінювання, потребують нормативного врегулювання.

За змістом ст.38 закону «Про судоустрій і статус суддів», суддею Верховного Суду можуть стати також адвокати й науковці. Однак тільки судді мають найвищий коефіцієнт публічності, що передбачає наявність інформації (у тому числі негативної), яка випливає зі специфіки здійснення правосуддя та того, що за наслідками вирішення спору одна сторона, як правило, залишається невдоволеною.

При цьому серед окреслених критеріїв оцінювання більшість стосується саме професійної діяльності. Тому перевірка кандидатів із середовища адвокатів та науковців відбуватиметься в більш сприятливій для них атмосфері, що пов’язується серед іншого з відсутністю (або неповнотою) негативної інформації про них. Тож регламентовані критерії можуть бути диференційовані залежно від того, хто підлягає перевірці: суддя чи кандидат, який не є суддею.

В ст.87 закону визначено перелік осіб, які можуть стати членами ради. Одночасно увага акцентується на тому, що ці особи мають бути визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мати високу репутацію й відповідати критерію політичної нейтральності та доброчесності. При цьому залишено поза увагою порядок перевірки таких осіб на відповідність цим критеріям та визначення останніх. Наприклад, як розуміти політичну нейтральність? (Це питання, до речі, порушувалося під час обговорення проекту закону «Про Вищу раду правосуддя».) Так само не розкрито змісту такого поняття, як «визнаність фахівця». Воно вважається суто оціночним судженням та не має відповідної правозастосовної практики.

Виникають питання й у контексті недопущення конфлікту інтересів. Ідеться про заборону особам, які є суддями у відставці, бути членами ГРД. Чомусь аналогічної заборони для адвокатів і науковців, які також можуть претендувати на посади суддів ВС, коментована стаття не містить.

Також залишено поза увагою питання про те, чи має право член ради одночасно перебувати у складі інших громадських об’єднань, що може вплинути на його об’єктивність і неупередженість.

Серед досить широкого спектра компетенційної сфери ГРД закони не визначає конкретних підстав для надання висновку про невідповідність судді або кандидата критеріям професійної етики та доброчесності. Не передбачено й надання позитивного висновку, що має розміщуватися на відповідному інформаційному порталі.

Важливим аспектом у питанні роботи ради є необхідність нормативного визначення дискреційних повноважень її членів, наявність механізмів стримувань і противаг та юридичної відповідальності за зловживання або недобросовісність під час збирання, перевірки, аналізу, оприлюднення тощо інформації щодо судді або кандидата. При цьому членам ГРД надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів, у той час як питання захисту отриманої інформації залишається відкритим. Так само як і питання реалізації закону про захист персональних даних.

Слід звернути увагу й на регламентацію комунікативних відносин ради стосовно спілкування (чи заборони цього) з особами, щодо яких проводиться перевірка, можливості надання ними пояснень або доповнень, необхідності їх присутності на засіданнях ГРД та на інші похідні від цього процедурні питання.

Наведене, звичайно, не охоплює всього спектру нормативних та організаційних питань, пов’язаних з утворенням та функціонуванням ради. При цьому завважимо: ВККС і раніше самостійно не здійснювала спеціальних перевірок щодо кандидатів, а тільки організовувала їх проведення. Тому утворення ГРД є, по суті, розширенням переліку суб’єктів, які залучатимуться до перевірки. І хоча сам факт залучення до процесу представників громадськості не є однозначним, проте, без перебільшення, — прогресивним.

А на запитання щодо ефективності цієї законодавчої новели відповідь сформується з часом.

ДО ТЕМИ

Орієнтовний перелік моральних якостей

«Я»

1. Чесність, правдивість, порядність.

2. Особиста гідність.

3. Честь.

4. Щирість.

5. Сумлінність.

6. Скромність.

7. Відкритість і прозорість.

8. Наявність почуття відповідальності та справедливості.

9. Наявність здатності для самооцінки та самоочищення від проявів, відмінних від доброчесності.

10. Усвідомлення змісту присяги судді.

11. Визнання принципів суддівської етики тощо.

«Я і суспільство», «Я і держава»

1. «Закон бумерангу».

2. Вірність слову.

3. Безкорисність і непідкупність.

4. Коректність і відсутність проявів неповаги до осіб та учасників судового процесу.

5. Об’єктивність.

6. Неупередженість.

7. Уникнення конфлікту інтересів.

8. Непричетність до обману і шахрайства.

9. Розбірливість у виборі способів використання вільного часу.

10. Фінансова чесність (відповідність способу життя отриманим доходам).

11. Своєчасна і правдива фінансова звітність (декларування).

12. Чесність щодо незарплатних матеріальних вигод (подарунки, призи, виграші).

13. Законність набуття майна (джерела).

14. Непричетність до корупційних правопорушень.

15. Сумлінне виконання професійних обов’язків.

16. Забезпечення права осіб на судовий захист і вжиття необхідних для цього заходів у межах закону.

17. Непричетність до здійснення правосуддя іншими суддями.

18. Здійснення поведінки, що не порочить суддю та не підриває авторитет судової системи (як під час здійснення правосуддя, так і позаробочий час).

19. Дотримання службової таємниці (у тому числі нарадчої кімнати).

20. Реакція на прояви впливу щодо здійснення правосуддя.

21. Використання статусу судді лише у професійній сфері тощо.