Лікування після ДТП може врятувати від регресу страхової, - ВСУ

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

22 червня 2016 року м.Київ №6-1253цс16

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — ОХРІМЧУК Л.І., 
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М., ЯРЕМИ А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» до Особи 7 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, за заявою Особи 7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.01.2016 та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 1.12.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ПрАТ «СК «Провідна» звернулося до суду з позовом до Особи 7 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Позивач зазначав, що 4.01.2014 між ним та Особою 7 було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

15.02.2014 на автодорозі Золотоноша — Чорнобай в с.Щербинівці Золотоніського району Черкаської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля під керуванням відповідача та автомобіля марки «Рено».

Чорнобаївський районний суд Черкаської області постановою від 1.10.2014 визнав Особу 7 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу про адміністративні правопорушення, та наклав адміністративне стягнення.

23.10.2014 до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся Особа 8 — власник автомобіля «Рено», який було пошкоджено під час ДТП.

Розмір страхового відшкодування, який позивач виплатив власнику автомобіля «Рено» відповідно до умов договору страхування, сягнув 36650 грн. 63 коп.

Посилаючись на те, що відповідач не повідомив про ДТП, у зв’язку із чим не виконав вимог ст.33 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-ІV, позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу 36650 грн. 63 коп. виплаченого страхового відшкодування.

Чорнобаївський районний суд Черкаської області рішенням від 8.10.2015 в задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Провідна» відмовив.

Апеляційний суд Черкаської області рішенням від 1.12.2015 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ «СК «Провідна» задовольнив: стягнув із Особи 7 на користь ПрАТ «СК «Провідна» 36650 грн. 63 коп. страхового відшкодування в порядку регресу.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.01.2016 рішення Апеляційного суду Черкаської області від 1.12.2015 залишила без змін.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.01.2016 та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 1.12.2015 Особа 7 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав — неоднакового застосування судом касаційної інстанції пп.«ґ» пп.38.1.1 п.38.1 ст.38 та пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 закону №1961-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВС від 30.03.2016 висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обгрунтування заяви Особа 7 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 10.02 і 20.04.2016 та постанови ВС від 30.03.2016.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 7 доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВС висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 4.01.2014 між ПрАТ «СК «Провідна» та Особою 7 було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким застраховано цивільно-правову відповідальність водія автомобіля «Деу» — Особу 7.

15.02.2014 на автодорозі Золотоноша — Чорнобай в с.Щербинівці Золотоніського району Черкаської області сталася ДТП за участю забезпеченого автомобіля, за кермом якого перебував відповідач, та автомобіля марки «Рено».

Згідно з довідкою Чорнобаївської центральної лікарні після ДТП відповідач направлений до медичного закладу автомобілем швидкої допомоги, де його обстежено, надано невідкладну медичну допомогу та проведено лікування. У подальшому відповідачу встановлено ІІІ групу інвалідності.

Чорнобаївський районний суд Черкаської області постановою від 1.10.2014 визнав Особу 7 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП, та наклав адміністративне стягнення.

23.10.2014 до ПрАТ «СК «Провідна» із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся Особа 8 — власник автомобіля «Рено», який було пошкоджено під час ДТП. Зазначену подію визнано страховою, про що 14.02.2015 складено страховий акт, та розраховано суму збитків у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу, що становила 64650 грн. 63 коп.

Розмір страхового відшкодування, який ПрАТ «СК «Провідна» виплатило власнику автомобіля «Рено» відповідно до умов договору страхування, сягнув 36650 грн. 63 коп.

19.03.2015 ПрАТ «СК «Провідна» направила на адресу Особи 7 заяву про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

Особа 7 надав докази, що він з поважних причин не виконав вимог пп.33.1.2 п.3.1 ст.33 закону №1961-IV.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Провідна», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач фізично не зміг прибути до страховика, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та повідомити про ДТП, оскільки перебував на лікуванні, про що надано відповідні документи, та що працівник ПрАТ «СК «Провідна» прийняв повідомлення про ДТП від сина відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ПрАТ «СК «Провідна», апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідач не виконав вимог закону №1961-IV і не повідомив у письмовій формі страховика про настання страхового випадку у строки та за умов, визначених у пп.33.1.2 п.3.1 ст.33 цього закону, та дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов’язку щодо відшкодування завданої шкоди.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 10.02 і 20.04.2016, наданих заявником для порівняння, міститься висновок, що нормами пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 закону №1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено обов’язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов’язок установлено законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами й запобігти необгрунтованим виплатам. У даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в скоєнні ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сам позивач добровільно сплатив страхове відшкодування. Тому сам факт того, що відповідач не повідомив страховика про настання страхового випадку, не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке мусить грунтуватися на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов’язаннях, до яких належать і регресні зобов’язання, отже, спори щодо таких зобов’язань мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

У постанові ВС від 30.03.2016, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що з огляду на зміст пп.33.1.4 п.33.1 ст.33, пп.«ґ» пп.38.1.1 п.38.1 ст.38 закону №1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необгрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника. Разом з тим за наявності підтверджених документально поважних причин відсутності такого повідомлення підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.

Отже, існують неоднакове застосування судом касаційної інстанції пп.«ґ» пп.38.1.1 п.38.1 ст.38 та пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 закону №1961-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність ухвали суду касаційної інстанції, що переглядається, викладеному в постанові ВС від 30.03.2016 висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Правовідносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом, законом №1961-IV та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пп.«ґ» пп.38.1.1 п.38.1 ст.38 закону №1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп.33.1.2 п.33.1 ст.33 цього закону.

Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011 №3045-VI ст.33 закону №1961-IV було викладено в новій редакції, зокрема, розширено перелік обов’язків учасників ДТП, у зв’язку із чим обов’язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в пп.33.1.4 п.33.1 цієї статті. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до пп.«ґ» пп.38.1.1 п.38.1 ст.38 закону №1961-IV, у якому міститься відсилання на відповідні пункти та підпункти ст.33 цього закону щодо строків та умов обов’язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Відповідно до пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 закону №1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов’язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст.41 цього закону, — Моторне (транспортне) страхове бюро), повідомлення про ДТП встановленого МТСБ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон і свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов’язок, він має підтвердити це документально.

Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необгрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Разом з тим за наявності у страхувальника або водія документально підтверджених поважних причин невиконання свого обов’язку повідомлення страховика про ДТП підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходила колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС в ухвалах від 10.02 і 20.04.2016, наданих заявником для порівняння.

Такі ж по суті висновки містяться й у наданій для порівняння постанові ВС від 30.03.2016.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що відповідач як водій забезпеченого транспортного засобу фізично не зміг прибути до страховика, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та повідомити про ДТП, оскільки перебував на лікуванні, про що надано відповідні документи, та що працівник ПрАТ «СК «Провідна» прийняв повідомлення про ДТП від сина відповідача, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, залишив поза увагою факт наявності документально підтверджених поважних причин невиконання відповідачем свого обов’язку повідомлення страхової компанії про ДТП.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається Верховним Судом, неправильно застосували норми пп.«ґ» пп.38.1.1 п.38.1 ст.38 та пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 закону №1961-IV, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування судових рішень зазначених судів у цій справі та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 7 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.01.2016 та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 1.12.2015 скасувати, залишити в силі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 8.10.2015.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.