У спадок можна передавати компенсаційні виплати

Члени сім’ї можуть претендувати на отримання коштів, які відповідач повинен сплатити як середній заробіток за час вимушеного прогулу.Такий висновок зробив ВСУ у постанові від 14.06.2016 №2а, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

<!--[if !supportLineBreakNewLine]-->
<!--[endif]-->

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

14 червня 2016 року  м.Київ  №2а-3490/10/1870

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — МАРИНЧЕНКА В.Л.,

суддів: ВОЛКОВА О.Ф., ГРИЦІВА М.І., ГУМЕНЮКА В.І., КОРОТКИХ О.А., КРИВЕНДИ О.В.,
                 ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., ПАНТАЛІЄНКА П.В., РОМАНЮКА Я.М., 
                 САМСІНА І.Л., ТЕРЛЕЦЬКОГО О.О., ЯРЕМИ А.Г., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 17 до Конотопської районної державної адміністрації Сумської області, управління праці та соціального захисту населення РДА про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2005 року Особа 17 звернулася до суду з позовом, в якому просила з урахуванням уточнення позовних вимог поновити її на посаді соціального інспектора — спеціаліста 1 категорії управління, зобов’язати відповідача перевести її на посаду головного державного соціального інспектора відповідно до постанови Уряду «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 25.08.2004 №1098, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Вищий адміністративний суд постановою від 22.07.2015 та додатковою постановою від 23.09.2015 рішення судів попередніх інстанцій у цій справі скасував та задовольнив позов частково: поновив Особу 17 на посаді соціального інспектора з 17.01.2005, а в частині позовних вимог про стягнення з управління на її користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.10.2015 прийняв указану справу та призначив її до розгляду на 28.10.2015.

26.10.2015 управління подало до суду клопотання про закриття провадження в цій справі у зв’язку зі смертю позивачки (24.10.2015). Обгрунтовуючи вказане клопотання, послалося на положення п.5 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства, вважаючи, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 28.10.2015 закрив провадження в

цій справі. У своєму рішенні суд першої інстанції послався на п.1 ч.1 ст.1219 Цивільного кодексу, за правилами якого до складу спадщини не входять права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема й особисті майнові права, та зазначив, що правовідносини, які є предметом спору, не допускають правонаступництва, оскільки право на отримання таких коштів нерозривно пов’язане з особою та не входить до складу спадщини.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.11.2015 відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою Особи 14 який є спадкоємцем померлої позивачки, вказуючи на те, що оскільки суд першої інстанції не вирішував питання щодо його прав, свобод, інтересів та обов’язків, то на підставі вимог ч.1 ст.185 КАС підстав для апеляційного перегляду справи за його скаргою немає.

ВАС ухвалою від 18.12.2015 відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві про перегляд судових рішень ВС Особа 14, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом ч.1 ст.1219 та ч.1 ст.1227 ЦК і чч.1, 2 ст.27 та ч.3 ст.28 КАС, просить скасувати всі ухвалені в цій справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обгрунтування заяви додано ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВС від 30.06.2010 та 23.02.2011 (№№6-20514св09, 6-15882св10 відповідно) та ухвали ВАС від 30.09.2014, 7.06.2015 та 28.01.2016 (№№К/800/8593/14, К/800/14844/15, К/800/32776/15 відповідно).

Перевіривши наведені в заяві доводи, заслухавши у відкритому судовому засіданні заявника та представників відповідача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах ВС дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви з огляду на нижченаведене.

За правилами п.5 ч.1 ст.157 КАС, суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Закриваючи провадження у справі, що розглядається, суди виходили з того, що зазначені правовідносини не допускають правонаступництва, проте такий висновок грунтується на неправильному тлумаченні положень ЦК, які регулюють питання спадкування.

Згідно з вимогами ст.1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК).

Статтею 1219 ЦК передбачені права та обов’язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

особисті немайнові права;

право на участь у товариствах та право членства

в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст.608 цього кодексу.

Відповідно до ст.1227 ЦК суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а в разі їх відсутності — входять до складу спадщини.

Водночас, за правилами ч.3 ст.1230 ЦК, до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди у випадку, якщо таке право було присуджене судом спадкодавцеві за його життя.

Закриваючи провадження, суд не врахував, що, виходячи зі змісту ст.1227 ЦК, члени сім’ї або інші спадкоємці можуть претендувати на отримання коштів, які спадкодавцю відповідач повинен сплатити як середній заробіток за час вимушеного прогулу.

За наведених обставин висновки судів у справі, що розглядається, не грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, тому всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справа в цій частині — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

У частині вимог, які стосуються скасування ухвали Вищого адміністративного суду від 18.12.2015, з посиланням на неоднакове застосування норм процесуального права, а саме — чч.1 та 2 ст.27, ч.3 ст.28 КАС щодо повторної участі судді ВАС у розгляді цієї справи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах ВС дійшла висновку, що оскаржувана ухвала та судові рішення, надані як приклад неоднакового правозастосування, не містять протилежних висновків стосовно застосування згаданих норм процесуального права.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 14 задовольнити частково.

Ухвали ВАС від 18.12.2015, Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015, Сумського окружного адміністративного суду від 28.10.2015 в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.