Застосування медіації як альтернативного методу вирішення спорів

Конституція України гарантує кожній особі в державі право на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист свого права особа здійснює на власний розсуд, самостійно обираючи той чи інший засіб.

Вартість витрат на судовий розгляд, надмірна тривалість строків на розгляд справи та інші чинники економічного, соціального та правового характеру є причиною того, що громадяни все частіше звертають свою увагу на альтернативні (позасудові) засоби вирішення спорів. До того ж, якщо конфлікт виник між людьми, стосунки яких тривають, судовий розгляд лише погіршить ці стосунки. Відтак інститут медіації, який заробив солідну репутацію в ході застосування у західних країнах, викликає все більший інтерес в Україні.

Медіація є процедурою альтернативного, добровільного врегулювання спорів, вирішення конфліктів шляхом ведення переговорів між сторонами конфлікту (спору) за допомогою одного або декількох медіаторів (посередників) з метою досягнення сторонами взаємоприйнятного рішення про врегулювання конфлікту (спору) або усунення спричиненої конфліктом (спором) шкоди.

Необхідно зазначити, що медіація передбачає спілкування віч-на-віч у присутності третьої особи - медіатора. Сторони спору зберігають повний контроль над ситуацією, а професійний посередник (медіатор) допомагає їм проаналізувати конфлікт, щоб вони змогли самостійно прийняти рішення, яке відповідатиме їхнім інтересам і задовольнить їхні потреби. Унікальність медіації в тому, що вона стимулює учасників взаємодіяти безпосередньо один з одним для розгляду спору як загальної проблеми, яка потребує вирішення, і для пошуку різних варіантів рішення, а також ставитися один до одного і до протилежних позицій із повагою. Крім того, процедура медіації фокусується більшою мірою на тому, що конфліктуючим сторонам належить робити в майбутньому, ніж на обставинах спору, які мали місце в минулому.

Слід зауважити, що чинне українське законодавство вже заклало основи запроваджен­ня медіації в адміністративному судочинстві, передбачивши можливість примирення сторін у ст. 113 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. 

На відміну від судового розгляду, який є суворо врегульованим, формалізованим та зосередженим на суті позову, медіація дає змогу гнучкого підходу до вирішення спору, урахування всіх аспектів спірної ситуації, незалежно від їх юридичного чи правового значення. Основним завданням судового вирішення спорів для сторін є вирішення спору на свою користь, а для суддів - винесення такого рішення. Водночас у процесі медіації перед сторонами стоїть завдання пошуку взаємоприйнятного (компромісного) вирішення виниклого між ними спору на основі принципів добровільності участі та рівності сторін, а роль медіатора - компетентно і професійно допомогти сторонам у пошуку такого рішення.

Саме тому медіацію відносять до альтернативних методів вирішення спорів. Але є сутнісні ознаки, за допомогою яких можливо відрізнити медіацію від інших методів вирішення спорів: добровільність використання цієї процедури; гнучкий характер процедури; бажання сторін дійти згоди та вирішити спір; брак судових повноважень у медіатора.

Медіація має такі переваги: швидкість, конфіденційність та – як засвідчує загальна практика проведення медіації - високий ступінь результативності.

Проте, усвідомлення потреби та бажання запровадження медіації ще недостатньо для здійснення цього наміру. На шляху впровадження медіації як альтернативної форми вирішення спорів є певні проблеми та перешкоди.

Однією з центральних проблем становлення медіації в Україні є відсутність чіткого розуміння – яким чином медіація має бути «вмонтована» в українську правову систему. Доволі поширеною є думка, що медіацію слід розглядати як частину судочинства, і проводитись вона має суддею, який отримав на це доручення. Прихильники цієї моделі розвитку вважають, що судова медіація має на меті покращити функціонування правової системи та запропонувати альтернативний спосіб вирішення спору, що дозволяє уникнути таких чинників, як тривалість та висока вартість судового процесу, перенавантаженість судів тощо. Однак в цьому випадку слід враховувати, що становлення медіації в Україні цілком залежить від наявності у влади так званої політичної волі. Сьогодні складно визначитися яка з відомих в Україні форм медіації – судова чи комерційна найкраще усталиться в нашій державі. Зрозуміло, що з огляду на євроінтеграційні прагнення України ми маємо уважно вивчати європейський досвід розвитку альтернативного врегулювання спорів. Відомо, що одним з пріоритетних завдань Ради Європи та Європейського Союзу є надання допомоги державам-членам у здійсненні справедливого правосуддя та розробці альтернативних методів розв’язання конфліктів. Безумовно, така допомога перш за все полягає у виробленні певних стандартів відповідно до яких держави-члени мусять привести своє законодавство у відповідність до взятих ними правових зобов’язань

Підсумовуючи викладене вище необхідно зазначити, що на сьогоднішній момент медіація в Україні існує «на громадських засадах». Загальна кількість конфліктів, які було вирішено із застосуванням процедур альтернативного врегулювання спорів незрівнянно менша, ніж кількість спорів вирішених у традиційному, судовому порядку. Можливо, законодавче закріплення медіації підвищить довіру до даного інституту і медіація зможе стати ефективним інструментом вирішення спорів в Україні.

За інформацією відділу узагальнення судової практики