Суддя Окружного адміністративного суду м.Києва Руслан Арсірій:

 «Якщо орієнтуватимуся на думку певної групи, то загублю власну позицію та не буду справжнім суддею»

Чому суди відступають від правових позицій «верховників»? Чи сподіваються служителі Феміди на те, що найвищий орган судової системи візьме до уваги аргументи, викладені в рішеннях колег, та змінить свою думку? Хоча, можливо, володарі мантій чекають, що їхні вердикти переглядатиме не Верховний Суд України, а вже нова установа. Про це та інше «ЗіБ» поговорив із суддею Окружного адміністративного суду м.Києва Русланом Арсірієм.

<!--[if !supportLineBreakNewLine]-->
<!--[endif]-->

«Я не один такий у судовій системі, хто виступає проти всіх»

— Руслане Олександровичу, ВСУ висловив свою позицію щодо виплат працівникам апарату винагород за певні періоди. Однак деякі суди відходять від неї. Якими були ваші основні аргументи щодо необхідності відходу від правової позиції «верховників»?

— Так, мені відома така практика адміністративних судів, але, мабуть, краще розповім про власне рішення, нещодавно розміщене в реєстрі судових рішень. Було

розглянуто позов 7 співпозивачів — працівників апарату одного зі столичних судів. При виготовленні повного тексту цього рішення, вважаю, врахована й практика ВСУ, який неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, доплат, надбавок до них; і рішення Конституційного Суду, котрий також висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Враховувалася й міжнародна практика, в тому числі рішення Європейського суду з прав людини.

Я керувався вимогами, які ставляться до змісту судового рішення, зокрема в постановах Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14, пленуму Вищого адміністративного суду «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, у висновку Консультативної ради європейських суддів «Про якість судових рішень» №11 (2008). Тому вважаю, що в самому тексті є відповіді на питання, які ви поставили.

У судовому рішенні названо всі аргументи, наведені відповідачем — Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в м.Києві. На мою думку, всім посиланням дана правова оцінка, зрозумілою мовою зазначено, чому вони не були взяті до уваги.

До того ж на мене, напевно, вплинула й бесіда з урядовим уповноваженим у справах ЄСПЛ.

— Що ви маєте на увазі?

— Приблизно за тиждень до винесення

рішення я та ще деякі судді з нашого суду зустрічалися з ним.

— Розмова з ним наштовхнула на певні думки?

— Так, уповноважений указав на основні напрями та недоліки осмислення практики Євросуду. Як він вважає, ми дещо неправильно орієнтуємося у застосовуванні його практики. Це цілком природно та пояснюється різними підходами у нашій континентальній системі права. А от рішення ЄСПЛ все ж таки базуються на системі прецедентного права. Навіть у законі «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» записано, що суди мають використовувати рішення Євросуду як джерело права. Водночас слід більше зважати на дух рішення, ніж на окремі його положення без урахування змісту в цілому.

Як уже наголошував, я не один такий у судовій системі, хто виступає проти всіх. Суди відходять від правової позиції ВСУ в питаннях зменшення заробітної плати. Як і я, вони керуються ст.244² Кодексу адміністративного судочинства, в абз.2 ч.2 якої зазначено: суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

— Ви не цікавилися, скільки вже є рішень ОАСК чи інших судів, у яких не було дотримано правової позиції ВСУ саме щодо нарахування зарплат працівникам апарату?

— Знаю, що вони є. А от що стосується їх кількості, не можу сказати. Ще в перші роки роботи на посаді судді мене навчали ніколи не підходити до розгляду справ механічно: не

дивитися на суми позовів та не рахувати кількість рішень колег на підтвердження чи спростування моєї позиції. У мене повинна бути своя думка, і я маю її відстоювати. Якщо орієнтуватимуся на думку певної групи, то загублю власну позицію та не буду справжнім суддею.

«Судові установи ніколи не вважали за сором відходити від своєї попередньої практики»

— Швидше за все, відповідач оскаржить рішення. Не виключено, що дійде й до ВСУ. Що на це скажуть «верховники»? Вони ж, напевно, не змінять своєї позиції. Фактично це гра в одні ворота.

— Мені здається, що аргументація, викладена в моєму рішенні, обґрунтована. Я намагався детально вивчити, дослідити та проаналізувати всі аргументи, в тому числі викладені в постанові Верховного Суду України. Вважаю, ВСУ доведеться не тільки опрацювати аргументи сторін та попередню справу, а й спростувати нові твердження, викладені в моєму рішенні. Можливо, ВСУ відхилить названі аргументи або змінить раніше висловлену позицію, але ніколи не писатиме таке: «Незважаючи на мотиви, які навів суддя Арсірій, потрібно дотримуватися нашої попередньо висловленої позиції».

Спростувати аргументацію судів нижчих інстанцій — це завдання не тільки для ВСУ, а й будь-якого суду, що переглядає судове рішення. Саме так і складається судова практика. Саме на таких, якісних і обґрунтованих, рішеннях судів вищих інстанцій ми й навчаємося, застосовуючи їх при повсякденному вирішенні судових справ.

Судові установи ніколи не вважали за сором відходити від своєї попередньої практики, якщо змінилася ситуація, склалися нові обставини. Навіть ЄСПЛ час від часу це робить. Думаю, у ВСУ, в якому працюють найбільш досвідчені фахівці, теж це розуміють.

— Якщо ВСУ стоятиме на своєму, то, мабуть, працівникам апарату потрібно шукати захисту в Євросуді?

— Ні моє рішення, ні рішення ВСУ не заважає працівникам апарату суду звертатися до ЄСПЛ. Нині існує тенденція, коли Євросуд приймає рішення, навіть не дочекавшись вичерпання всіх національних засобів захисту. Але це, напевно, має наштовхувати не тільки мене, а й ВСУ на думку, що не все так добре в нашому «данському королівстві», якщо ЄСПЛ, євроінституції кажуть, що потрібно змінювати законодавство України (маю на увазі спілкування на міжнародному рівні з приводу люстраційних процедур та закону «Про очищення влади»). Що ми робимо? У нас у судах лежать справи звільнених за «люстрацією», розгляд яких зупинено, з посиланням на слухання в Конституційному Суді. А Євросуд приймає скарги, пов’язані з люстрацією, до розгляду, вважає їх прийнятними. Може, настав час відреагувати на таку ситуацію?

— Може, ви сподіваєтеся, що ваше рішення переглядатиме вже ВС у новому складі?

— Не виключено, що рішення переглядатиметься вже Касаційним адміністративним судом. Нині Вищий адміністративний суд працює в половинному складі. Він завалений справами не менше, ніж ОАСК. Думаю, те, що ви говорите, дійсно має

сенс. Сподіваюся, що не тільки ця позиція ВСУ буде переглянута судом у новому складі, а й деякі інші.

— КАС дозволяє відступати від правової позиції ВСУ. Але це не заважає останньому стояти на своєму та не змінювати правових позицій. То, можливо, варто в процесуальних кодексах передбачити: при повторному надходженні справи, яка стосується правовідносин, котрим конкретна палата ВСУ вже давала оцінку, вона має розглядатися судом у повному складі?

— Тобто ви думаєте, що слід запровадити деякі нові механізми для впорядкування судової практики? Чесно кажучи, над такими глобальними проблемами я ніколи не міркував. Я не вважаю себе науковцем, який розробляє стратегію реформування судової системи. Але, можливо, це має сенс. Єдине, на що потрібно зважати: будь-які процесуальні зміни необхідно запроваджувати не різко, як це робиться зараз. Наприклад, варто запустити пілотний проект, аби подивитися, як діє та чи інша новела, пристосувати зміни до реалій сьогодення. Слід уносити зміни таким чином, аби ще більше не нашкодити.