Судова практика повернення дітей до країни постійного місця проживання, — узагальнення ВСС

Обов’язок обґрунтувати потребу в поверненні дитини в країну постійного місця проживання або в забезпеченні права доступу до неї покладається на позивача, а відмову в поверненні — на відповідача. Таке узагальнення зробив ВСС на зборах 23.12.2016р., текст якого друкує «Закон і Бізнес».

<!--[if !supportLineBreakNewLine]-->
<!--[endif]-->

Вищий спеціалізований суд України

Узагальнення *

практики застосування судами під час розгляду цивільних справ Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей

* Обговорено та затверджено суддями ВСС на зборах 23.12.2016.

З метою роз’яснення питань застосування судами під час розгляду цивільних справ Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.80 Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ провів відповідне узагальнення й дійшов таких висновків:

1. Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.80 була розроблена з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення до держави постійного проживання дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються на порушення прав опіки та піклування, а також забезпечення захисту прав доступу.

У зв’язку із прийняттям Верховною Радою закону «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» ця конвенція набула чинності для нашої держави з 1.09.2006.

Для України стороною цієї конвенції вважається держава, що визнала приєднання України до Гаазької конвенції або приєднання якої до конвенції визнано Україною відповідно до ст.38 Гаазької конвенції. У кожному конкретному випадку під час вирішення спорів щодо протиправного переміщення або утримування дітей суд має звертати увагу на чинність Гаазької конвенції у взаємовідносинах між нашою державою та відповідними державами.

Гаазька конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років і постійно проживає в державі — учасниці конвенції безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу, у випадках, коли викрадення дитини не створює складу злочину, передбаченого ст.146 Кримінального кодексу.

Досягнення дитиною 16-річного віку припиняє щодо неї дію конвенції (ст.4 конвенції).

З повним текстом уточнення можна ознайомитись тут.