Злочин починається з вини

Під час 110-ої пленарної сесії Венеціанська комісія розглянула питання про кримінальну відповідальність суддів за дії і рішення в рамках професійної діяльності. Тема досить гостра і злободенна для України. Висновок експертів ВК допоможе нарешті спрямувати дискусію, що триває вже третій рік, в європейське русло.

<!--[if !supportLineBreakNewLine]-->
<!--[endif]-->

«Атака на незалежність»

Відповідне питання комісія розглядала на матеріалах не України, а Молдови. Молдова — наш сусід, і в наших політико-правових процесах і законодавстві більше збігів, ніж відмінностей.

В цьому випадку до ВК звернувся Конституційний суд Республіки Молдова по так званий «коментар друга суду» (amicus curiae brief — процесуальний інститут, коли третя особа, яка не є стороною судового спору, але має в ньому інтерес і/або високу компетентність, за зверненням суду висловлює свою думку щодо предмета судового спору).

В кримінальному кодексі Молдови є ст.307 — майже ідентична ст.375 КК України. Нею встановлена кримінальна відповідальність судді за винесення «завідомо неправосудного

рішення» (у відриві від фактів, що можуть потягнути за собою таке завідомо неправосудне рішення, таких як одержання хабара, погрози життю, здоров’ю, майну судді, державна зрада судді).

Спір почався з того, що суддя апеляційної інстанції скасував рішення Центрвиборчкому, який відхилив суспільну ініціативу про проведення референдуму. У свою чергу Верховний суд республіки, діючи як вища інстанція, скасував рішення апеляційного суду. На цій підставі генеральний прокурор Молдови порушив проти судді апеляційне провадження.

Але тут втрутився вже ВС, що звернувся до КС Молдови з поданням про конституційність ст.307 КК Молдови. Тим більше що генпрокурор продовжив формувати практику шляхом порушення кримінального провадження стосовно іншого судді. Водночас відразу 4 правозахисні організації піддали критиці практику застосування ст.307, сприйнявши її як «атаку на незалежність суддів Республіки Молдова».

У цій ситуації КС Молдови попросив у ВК відповіді на три запитання:

1) Чи можна суддю піддавати кримінальній відповідальності за власне тлумачення правових норм, установлення фактів або оцінку доказів під час судового розгляду справи?

2) Чи може факт скасування рішення судом вищої інстанції стати підставою для висновку про його незаконність?

3) Чи забезпечує норма статті КК, що встановлює кримінальну відповідальність судді за винесення «завідомо неправосудного рішення», незалежність і неупередженість суддів у державі, де панує принцип

верховенства права?

Захистити від втручання

Щодо першого питання європейські експерти сказали таке. Судді не повинні бути безкарними. Кримінальна відповідальність за діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, настає безперешкодно у випадку, якщо суддя вчинить дію, яка вважається злочином. А також за будь-яких інших обставин, наприклад, якщо суддя спокуситься на хабар.

У цілому ж кримінальна відповідальність за діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, повинна бути збалансована правовими нормами про незалежність судової влади. Це накладає певні обмеження.

Так, до кримінальної відповідальності судді за діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, слід вдаватися тільки в найсерйозніших випадках. При цьому кримінальна відповідальність не повинна наставати за «ненавмисні помилки», у разі судової помилки (крім випадків, коли правова ситуація досягає стандарту «bad faith», тобто коли в судді доведено свого роду «намір обманути»). Інакше загроза санкцій підсвідомо впливала б на процес ухвалення рішень, завдаючи шкоди незалежності та неупередженості суддів. А також роблячи служителів Феміди вразливими для втручання з боку представників виконавчої влади.

За твердженням ВК, кримінальна відповідальність не повинна наставати і за тлумачення суддею правової норми, що відрізняється від її тлумачення його колегами. Навіть якщо суддя у своєму рішенні свідомо розтлумачить норму закону протилежно до її тексту, початкового значення або наявних прецедентів застосування і зробить це явно

(відкрито, очевидно. — Прим. перекл.), проте забезпечить такий відступ належною аргументацією. На думку експертів ВК, все це може розцінюватися як таке, що не виходить за рамки професійного контролю за дотриманням стандартів судочинства (тобто як предмет дисциплінарної, а не кримінальної відповідальності).

Нарешті, згідно з європейськими стандартами в частині дій щодо тлумачення норм права, встановлення фактів і оцінки доказів судді можуть нести кримінальну відповідальність виключно за умисне винесення незаконних рішень, вироків, ухвал і наказів. Причому форма вини повинна мати характер умислу («malice») або необережності, що досягла порогу «gross negligence», прийнятого в європейському праві.

Згідно з європейськими стандартами поріг необережності «gross negligence» досягається у випадку, якщо:

• суддя при розгляді конкретної справи відступив від послідовності дій, якої зазвичай дотримується він або його колеги під час розгляду подібних справ (об’єктивна складова);

• суддя не мав вагомої особистої причини для таких дій (суб’єктивна складова).

В результаті у ВК констатували, що норми законодавства про кримінальну відповідальність суддів за діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, повинні тлумачитися «вузько», так, щоб захистити суддів від довільного втручання у виконання ними функцій судової влади.

Скасування не підстава

Що стосується другого питання, то ВК відзначає, що саме по собі скасування рішення вищим судом не може бути ні підставою для

кримінальної відповідальності судді, ні об’єктивним критерієм його незаконності. Визначальною в питаннях кримінальної відповідальності є встановленої особиста вина у формі умислу («malice») або необережності, що досягла порогу «gross negligence».

У контексті третього питання комісія зазначила таке. Має бути забезпечений баланс між суддівським функціональним імунітетом як засобом захисту суддів від тиску і зловживань інших державних органів або приватних осіб. Це з одного боку. І відповідальністю, щоб суддя не стояв над законом, — з другого.

Норма кримінального права про відповідальність суддів за дії в рамках професійної діяльності має бути досить точно і вузько сформульована. Це необхідно для гарантії незалежності судової системи й функціонального імунітету окремо взятого судді в тлумаченні права, оцінюванні фактів і переконливості доказів.

Двозначні, неточні й широко сформульовані положення, що встановлюють відповідальність суддів, на думку ВК, можуть стати об’єктом зловживань з метою тиску на суддів при розгляді справ на шкоду їх незалежності та неупередженості.

Норми кримінального закону про відповідальність суддів за дії, вчинені в рамках професійної діяльності, не повинні входити в конфлікт з принципом незалежності суддів, який має вищу юридичну силу.

Спірні питання, як підсумувала ВК свій коментар amicus curiae, повинні вирішуватися Конституційним судом.

Дисциплінарна чи кримінальна?

Також комісія висловила думку з приводу

співвідношення дисциплінарної та кримінальної відповідальності суддів.

Кримінальна і дисциплінарна відповідальність не виключають одна одну, але не можуть застосовуватися паралельно за один і той же епізод. Виправдувальний вирок або непорушення кримінального провадження щодо судді не виключають його притягнення до дисциплінарної відповідальності. Оскільки в одній і тій самій ситуації необхідний мінімум вини і фактажу для кримінального переслідування може виявитися недоказовим, а для дисциплінарної відповідальності — доказовим.

Крім того, коли нехтування своїми професійними обов’язками може підірвати довіру суспільства до судової системи, суспільний інтерес, суспільне благо вимагають ініціювати процедуру дисциплінарної відповідальності такого судді. Кримінальне ж провадження в таких випадках розглядає не дисциплінарний аспект нехтування професійними обов’язками, а кримінально карану вину (у тому розумінні, як вона визначається кримінальним законом як елемент складу злочину).

***

Оригінал документа, що містить ці рекомендації ВК, вже розміщений на її офіційному сайті. Сподіваюся, він виявиться корисним не тільки для суддів, а й для народних депутатів, працівників правоохоронних органів і взагалі всіх учасників жвавої дискусії стосовно кримінального переслідування суддів за ст.375 КК. Адже «якщо хтось подекуди у нас» намагається не помічати норм Конституції і законів про незалежність судової влади, то компетентні міжнародні організації, учасницею яких є

Україна, про це не дадуть забути.

У цьому можна не сумніватися, як і в тому, що вказаний коментар —невід’ємна частина практики ВК, яка в такому ж вигляді застосовуватиметься і щодо України.