_03_03.png)
Крім переговорів, посередництва і примирення ідея звернення до неупередженого органу для вирішення спору на основі права має своє історичне походження та пов’язується з арбітражем.
Арбітраж був відомий у стародавній Індії і Греції, ранній ісламській цивілізації і середньовічній Європі.
За загальним визнанням, сучасна історія арбітражу веде свій початок від Договору Джея, укладеного Сполученими Штатами Америки та Великобританією у 1794 році. У цьому Договорі про дружбу, торгівлю і судноплавство передбачалося створеннязмішаних комісій для врегулювання декількох невирішених питань. Такі комісії складалися з рівного числа американських громадян і британських підданих. Завдяки роботі цих змішаних комісій відбувся розвиток інституту арбітражу в дев'ятнадцятому столітті.
Арбітражний розгляд у справі про судно «Алабама» в 1872 році знаменує собою інший вирішальний етап. Сполучені Штати і Великобританія передали на арбітражний розгляд претензії Сполучених Штатів, пов'язані з передбачуваними порушеннями Великобританією нейтралітету в період громадянської війни в Америці. Арбітражний трибунал, який складався з членів, призначених сторонами і трьома іншими країнами, постановив, що Великобританія повинна виплатити компенсацію. Зразкове виконання Великобританією арбітражного рішення продемонструвало ефективність арбітражу при врегулюванні великого спору.
Цей успіх змусив держави задуматися про постійний міжнародний суд, що відповідає за мирне вирішення спорів з тим, щоб усунути необхідність створення спеціальних судових органів для вирішення кожного окремого спору, який може бути вирішений в порядку арбітражного провадження.
Ця пропозиція почала набувати реальних форм на Гаазьких конференціях миру, скликаних у 1899 і 1907 роках з ініціативи російського царя Миколи II. Представлені на першій конференції 26 держав підписали Конвенцію про мирне вирішення міжнародних конфліктів і створення Постійної палати третейського суду (ППТС), першої подібної багатосторонньої установи.
ППТС, яка почала працювати у 1902 році, як і раніше існує. Вона незалежна від усіх інших міжнародних організацій, і станом на 2000 рік сторонами Конвенції є 89 держав. Хоча вона має Міжнародне бюро, що знаходиться в Гаазі і виконує функції, які відповідають повноваженням судової канцелярії, Палата насправді не є постійним судом або арбітражним органом. Бюро веде список юристів (до чотирьох осіб від однієї держави-учасниці, які разом складають так звану «національну групу» цієї держави), з якого відповідні сторони спору можуть вибирати членів арбітражного трибуналу.
Постійна палата третейського суду, що сусідить з Судом у Палаці миру в Гаазі, вже не займається виключно спорами між державами. З роками обсяг послуг, що нею надається суттєво збільшився.
В даний час Постійна палата третейського суду пропонує широкий діапазон процедур вирішення спорів (встановлення фактів, примирення і різні види арбітражу) державам і сторонам, які не є державами (наприклад, міжнародним організаціям, приватним юридичним або фізичним особам). Завдяки цьому вона у все більшій мірі бере участь у вирішенні комерційних і фінансових суперечок. Міжнародне бюро ППТС також виконує функції секретаріату під час різних арбітражних розглядів (наприклад, арбітражний розгляд спору між Еритреєю і Йєменом щодо права на острови в Червоному морі, яке було завершено у 1999 році) і надає технічну або адміністративну допомогу арбітражним трибуналам, заснованим поза рамками ППТС (наприклад, Трибунал по розгляду претензій Ірану та Сполучених Штатів, заснований цими двома країнами для розгляду претензій американських громадян до Ірану і іранських громадян до Сполучених Штатів після кризи, яка виникла в зв'язку з взяттям заручниками 52 американських громадян у посольстві Сполучених Штатів у Тегерані в 1979 р.). За столітній період свого існування ППТС розглянула близько 30 справ.
Процедури ППТС ґрунтуються виключно на згоді сторін, які досягають угоди з різних практичних пунктів і процедур (наприклад, формулювання питань, які повинні бути представлені на арбітражний розгляд, і призначення арбітрів) до початку арбітражу. Це є головною причиною того, що ще на другий Гаазькій конференції миру в 1907 році кілька держав звернулися із закликом заснувати постійний міжнародний трибунал, який вирішував би суперечки, застосовуючи судові процедури, що характеризуються більшою мірою елементом примусу, ніж арбітражу.
Однак розбіжності в думках щодо порядку вибору суддів змусили делегації на Конференції 1907 року обмежитися внесенням змін до Конвенції 1899 року і вдосконаленням норм, які регулюють арбітражне провадження.
Першим міжнародним судовим органом в історії мирного вирішення спорів була Постійна палата міжнародного правосуддя (ППМП), заснована в 1920 році під егідою Ліги Націй, наступником якої в 1945 році став Міжнародний Суд ООН (МС).
З початком діяльності Ліги Націй після першої світової війни сформувався прийнятний функціональний механізм для виборів суддів Суду, що до цього часу породжувало непереборні перешкоди.
Як і у випадку з Постійною палатою третейського суду, юрисдикція Постійної палати міжнародного правосуддя залежить від бажання сторін передавати спори на її розгляд, проте нова особливість полягала у тому, що держава могла заздалегідь оголосити про визнання обов'язкової юрисдикції Палати щодо будь-якого спору, який може виникнути в майбутньому з іншою державою, яка зробила таку ж заяву. Таким чином, держава могла звернутися у Палату в односторонньому порядку і залучити до розгляду іншу державу без необхідності попередньої згоди між сторонами про передачу справи на розгляд Палати.
ППМП, заснована Лігою Націй, розглянула багато суперечок, пов'язаних з першою світовою війною.
ППМП також відрізнялася й іншими особливостями. Вона складалася з постійних суддів, які представляли основні правові системи світу і обиралися Радою і Асамблеєю Ліги. Її діяльність регулювалася Статутом і Правилами процедури, які вже діяли і мали обов'язкову силу для сторін, які звернулися до неї. Палата мала право надавати консультативні висновки по кожному юридичному питання, переданому їй Радою або Асамблеєю Ліги Націй, і, нарешті, її засідання були в значній мірі відкритими.
Хоча Палата, що розташовувалася в Палаці миру, була створена і фінансувалася Лігою Націй, вона, тим не менш, не була частиною Ліги і її Статут не був частиною Статуту Ліги. Держава-член Ліги Націй не була автоматично стороною Статуту ППМП. Разом з тим. обов'язкову юрисдикцію Палати визнали чимало країн. Було підписано кілька сотень договорів, які передбачають юрисдикцію ППМП у спорах, пов'язаних з цими договорами.
Діяльність ППМП була надзвичайно успішною. У період з 1922 по 1940 рік вона винесла рішення по 29 спорах між державами і 27 консультативних висновків, з яких практично всі були виконані. Палата також внесла важливий внесок у розвиток міжнародного права.
Діяльність Палати була перервана другою світовою війною, і в 1946 році вона припинила свою діяльність як і Ліга Націй.
Міжнародний Суд (МС) є головним судовим органом Організації Об'єднаних Націй. Він був заснований Статутом Організації Об'єднаних Націй, підписаним 26 червня 1945 року в Сан-Франциско, для досягнення однієї з головних цілей ООН: «проводити мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, примирення або вирішення міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть привести до порушення миру».
Суд функціонує відповідно до Статуту, який є частиною Статуту ООН, і своїм Регламентом. Він почав працювати у 1946 році, замінивши собою Постійну палату міжнародного правосуддя (ППМП), яка була заснована в 1920 році під егідою Ліги Націй.
Місцезнаходженням Суду є Палац миру в Гаазі (Нідерланди). З шести головних органів Організації Об'єднаних Націй Суд є єдиним органом, розташованим поза Нью-Йорком. Іншими п'ятьма головними органами Організації Об'єднаних Націй є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з Опіки і Секретаріат.
На Суд покладена подвійна функція: вирішення відповідно до міжнародного права юридичних спорів, переданих йому на розгляд державами, і винесення консультативних висновків з юридичних питань, запитуваних належним чином на те уповноваженими органами та спеціалізованими установами Організації Об'єднаних Націй.
Суд складається з 15 суддів, і його обслуговує Секретаріат, його адміністративний орган. Офіційними мовами суду є англійська та французька.
Учасники Конференції у Сан-Франциско в 1945 році, на якій було прийнято рішення про заснування Організації Об'єднаних Націй і Міжнародного Суду, наводять декілька причин такого рішення, серед яких:
- оскільки Суд повинен бути головним судовим органом Організації Об'єднаних Націй, а всі держави - члени Організації Об'єднаних Націй - учасниками його Статуту, було визнано недоцільним наділяти такими функціями ППМП, яка була пов'язана з Лігою Націй та на той час практично припинила своє існування;
- кілька держав, які були учасниками Статуту ППМП, не були представлені в Сан-Франциско, тоді як ряд учасників Конференції в Сан-Франциско були учасниками Статуту ППМП (включно зі Сполученими Штатами Америки і Союзом Радянських Соціалістичних Республік);
- ППМП асоціювалася зі старим порядком, в якому домінувала Європа, і вважалося, що створення нового суду дозволить зробити коло його учасників більш універсальним.
Разом з тим, значною мірою була збережена спадкоємність між ППМП і МС. Статут МС є практично ідентичним Статуту ППМП, як і регламенти обох установ, хоча у 1978 році Суд прийняв переглянутий Регламент з метою спрощення і прискорення розглядів.
У жовтні 1945 року ППМП на своїй останній сесії ухвалила рішення про передачу своїх архівів і майна МС, який також мав засідати в Палаці миру в Гаазі. 31 січня 1946 року судді ППМП пішли у відставку і 5 лютого 1946 року Генеральна асамблея та Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй обрали перших членів МС.
У квітні 1946 року ППМП офіційно припинила свою діяльність і МС, зібравшись на перше засідання, обрав свого Голову, яким став суддя Хосе Густав Герреро (Сальвадор), який до речі був останнім Головою ППМП.
Провівши призначення членів свого Секретаріату ( значною мірою з числа колишніх співробітників ППМП), Суд провів своє перше відкрите засідання 18 квітня 1946 року. Перша справа була представлена на його розгляд в травні 1947 року. Вона стосувалося інциденту в протоці Корфу (Сполучене Королівство проти Албанії).
Матеріал підготовлений на основі публікації ООН.
